Звертає за ріг і виходить до набережної, просто перед ним — фасад готелю «Спектр-2000». Далі — вода. Вертушка піднімається над фйордом, летить від моря в бік суші, просто до «Спектру-2000». Це маленький і шустрий гелікоптерчик, саме скло. Видно хрести, намальовані поверх червоних зірок. Він, яскравий і сліпучий у прохолодному блакитному світлі раннього ранку, лишає за собою зоряний хвіст, блакитно-білі магнезієві факели вилітають із хвостової частини щокілька секунд, падають у воду, продовжують палати, окреслюючи примарні траєкторії свого руху на дно бухти. Вони потрібні не для краси, а щоб заплутати ракети з тепловим наведенням. Зі своєї позиції він не бачить даху готелю, бо дивиться знизу вгору, але в нього є відчуття, що Ґуров десь там, чекає на верхівці найвищої будівлі Порт-Шермана, чекає, коли світанковий евакуатор забере його у порцелянове небо, забере геть, на Пліт.
Питання: чому його евакуюють? І чому переймаються ракетами з тепловим наведенням? Хіро запізніло розуміє, що тут відбувається якась паскудна фігня.
Якби в нього досі був байк, він міг би виїхати вгору просто по східцях і з’ясувати, що й до чого. Але байка в нього нема.
Щось із глухим звуком гупає на даху будинку праворуч. Це стара будівля, одна зі споруд, зведених ще піонерами-першопрохідцями років сто тому. Коліна Хіро підгинаються, рот роззявляється, голова мимохіть втягується у плечі. Він повертається на звук, і щось привертає його увагу, щось маленьке і темне летить геть і вгору від будівлі, чисто тобі горобець. Але вже за кількасот ярдів, над водою, горобець спалахує, викашлює велику хмару липкого жовтого диму, перетворюється на білу полум’яну кулю і кидається вперед. Мчить дедалі швидше, перетинає центр бухти і долітає до маленької вертушки, входить крізь лобове скло і входить з хвоста. Вертушка перетворюється на вогняну хмару, з якої летять вниз темні шматки покорченого металу, — достоту фенікс, що вилуплюється з тлінної оболонки.
Вочевидь, не один тут Хіро не любить Ґурова, і тепер тому доведеться спускатися вниз і сідати у човен.
Хол «Спектру-2000» — справжній військовий табір, заповнений озброєними бороданями. Вони лаштують оборону: нові й нові вояки вилазять зі своїх кабінок, одягають куртки, хапають зброю. Смаглявий чоловік, судячи з усього, якийсь сержант-татарин із колишньої Червоної Армії, бігає по холу в перешитому однострої радянської морської піхоти, на всіх горлає і розганяє по місцях.
Ґуров, може, і святий, але по воді ходити не вміє — йому доведеться вийти на набережну, пройти два квартали до КПП закритого причалу і піднятися на борт «Королеви Кодьяка», яка вже чекає на нього: труби кашляють чорним димом, загорається світло. На тому-таки пірсі, трохи нижче «Королеви», стоїть «Цзюлун», велике судно «Великого Гонконґу містера Лі».
Хіро повертається спиною до готелю і кидається бігати прибережними вулицями, розглядаючи лого, аж поки знаходить потрібне — «Великий Гонконґ містера Лі».
Його не хочуть впускати, він показує паспорт — і двері відчиняються. Вартовий тут китаєць, але трохи говорить англійською. Це ознака того, наскільки все дивно в Порт-Шермані: вартовий на вході. Переважно «Великий Гонконґ містера Лі» — відкрита країна, яка завжди потребує нових громадян, навіть якщо це найзлиденніші біженці.
— Пробачте, — пронизливо і нещиро каже вартовий, — я не знав... — показує на паспорт Хіро.
Цей заклад — буквально ковток свіжого повітря. Тут немає передчуття Третьої Світової, не смердить сечею, взагалі не смердить. Тобто це локальний штаб чи принаймні щось на нього схоже, бо власність Гонконґу в Порт-Шермані складається переважно з охоронця і стаціонарного телефонного апарата в передпокої. Але тут просторо, чисто і гарно, кількасот біженців дивляться на нього крізь вікна, стримувані не скляними шибами, а трьома дверцятами Щуратів, вмонтованими в одну зі стін. Судячи з усього, двоє дверцят нещодавно відчинялися. Де пропливає Пліт — на безпеці не економлять.
Хіро підходить до стійки. Чоловік розмовляє по телефону кантонським діалектом, по суті, кричить. Хіро впізнає в ньому проконсула Порт-Шермана. Проконсул цілком захоплений розмовою, але він точно помітив мечі Хіро, і зараз пильно за ним стежить.
— У нас дуже багато роботи, — повідомляє чоловік, поклавши слухавку.
— Я додам вам роботи. Хочу замовити чартер на вашому кораблі, на «Цзюлуні».
— Це дуже дорого.
— Я щойно залишив новенький байк останньої моделі посеред вулиці просто тому, що не схотів прокотити його пів кварталу до вашого гаража. Ви охуїєте з моєї купівельної спроможности.
— Корабель зламаний.
— Ціную вашу ввічливість, адже ви не хочете просто сказати «ні». Але так сталося, що я точно знаю — він на ходу, тому вашу відмову я вважаю еквівалентом звичайному «ні».
— Він зайнятий, — відбивається проконсул. — Ним уже користується інший.
— Корабель іще не відчалив, — відкидає заперечення Хіро. — Ви можете скасувати попередню домовленість, скориставшись тими ж відмовками, які я щойно вислухав, — я заплачу більше.
— Це неможливо.
