Пробираються крізь аварійний вихід до іншої секції Само-Складу, що виглядає так само, як і попередня (в Америці все виглядає однаково, ніяких напівтонів). Віталію належить третій контейнер праворуч, вузеньке приміщення 5 на 10, яке він використовує за прямим призначенням — як склад.
Віталій підходить до дверей і намагається пригадати код замка, що потребує певного тицяння пальцем у небо. Нарешті замок клацає і відмикається. Віталій відсовує засувку і прочиняє двері, окреслюючи чисте півколо посеред килима з нарко-інструментарію. Більшу частину його 5-на-10 займають кілька вантажних візків, завалених динаміками та підсилювачами.
Хіро з Віталієм котять візки до вантажного доку, переносять усе добро у Vanagon, тоді відвозять порожні візки назад. Формально вони — комунальна власність, але ніхто в це не вірить.
Переїзд до концертного майданчика довгий, він іще довший через те, що Віталій, ігноруючи техноцентричний світогляд Лос-Анджелеса, згідно з яким Бог — це Швидкість, любить триматися покриття і їхати зі швидкістю щонайбільше тридцять п’ять миль за годину. Та й вулиці могли б бути не такими забитими. Тому Хіро підключається до прикурювача і пірнає в Метасвіт.
Він більше не з’єднаний з мережею через оптоволоконний кабель, тому вся його комунікація із зовнішнім світом відбувається через радіохвилі, які значно повільніші та менш надійні. Вирушати зараз до «Чорного сонця» непрактично — все виглядатиме і звучатиме жахливо, а інші відвідувачі витріщатимуться на нього як на чорно-біле бознащо. Але з тим, щоб зазирнути до офісу, проблеми немає, офіс генерується в надрах комп’ютера, який спочиває в нього на колінах, — для цього взагалі не потрібен зв’язок із зовнішнім світом.
Він матеріалізується у своєму офісі, у затишному маленькому будиночку в старому хакерському районі біля самого Стріта. Тут усе в доволі-таки ніппонському стилі: підлога вкрита татамі, стіл — велика плита, необроблений зріз червоного дерева. Приглушене сріблясте світло м’яко просіюється крізь стіни з рисового паперу. Панель перед ним відсувається, відкриваючи прихований сад, довершений шепітким струмком, із якого, ловлячи мух, раз у раз вистрибує сріблястий пструг. Правду кажучи, в ставку мають жити коропи, але Хіро достатньо американізований, аби вбачати в коропах неоковирних динозаврів, що плавають десь при дні та жеруть покидьки.
З’явилося дещо нове: куля, як грейпфрут завбільшки, досконало деталізований рендер планети Земля, зараз висить у нього перед очима на відстані руки. Хіро про таке чув, але ще ніколи не бачив. Це софтина від ЦРК, що невигадливо називається «Земля» — інтерфейс користувача, за допомогою якого ЦРК відстежує геть усю просторову інформацію, що перебуває в її власності: всі мапи, погодні дані, архітектурні плани і дані супутників стеження.
Хіро гадав, що, може, за кілька років, якщо його інформаційні справи ідуть угору — може! — він підпишеться на «Землю» і поставить собі в офісі отаку-от штуку. А вона взяла і зненацька сама з’явилася. Єдине пояснення, яке він здатен придумати — це подарунок Хуаніти.
Але всьому свій час. Картка з написом Бабель / Інфопокаліпсис досі в кишені його аватара. Він її дістає.
Одна з рисових панелей, які складають стіни офісу, відсувається. По той бік Хіро бачить велику тьмяно освітлену кімнату, якої раніше тут не було — вочевидь, Хуаніта приходила сюди і багато що змінила в його домі. В офіс заходить чоловік.
Демон-Бібліотекар має вигляд приємного, блакитноокого чоловіка років п’ятдесяти, з бородою та сивуватим волоссям, у светрі з трикутним вирізом горловини, одягненому поверх робочої сорочки і схожої на твідову краватки з цупкої вовняної тканини. Краватка попущена, рукави підкочені. Хоча й лише софтина, він має підстави радіти, бо здатен рухатися практично нескінченними покладами інформації Бібліотеки зі спритністю павука, що снує безмежною павутиною кроспосилань. Бібліотекар — єдина софтина від ЦРК, яка коштує більше за «Землю»; єдине, чого він не може робити — це мислити.
— Так, сер, — каже Бібліотекар. Він сповнений ентузіазму, але не набридливо-бадьорий, складає руки за спиною, ледь подається вперед, підводиться на носках черевиків, вичікувально здіймає брови над окулярами-півмісяцями.
— Бабель — це місто у Вавилоні, правильно?
— Це легендарне місто. Бабель — то біблійна назва Вавилона. Саме слово семітське; Баб означає «брама», а Ель означає «Бог», тож Бабель[23] означає «Брама Божа». Але на назві, певно, позначилася також ономатопея, наслідування людини, яка говорить нерозбірливою мовою. В Біблії вистачає подібних жартів.
— Люди збудували вежу до небес, а Бог її розвалив.
