— Це зробили не мечем, — зауважує Хіро. Він стоїть над трупом Лаґоса і навіть не годен дивуватися. Скоріш за все, емоції накотяться згодом, коли він поїде додому і спробує заснути, а поки що свідома частина його розуму наче відрізана, ніби він щойно добряче закинувся наркотою, і зараз Хіро цілком спокійний. Як і Пискун.
— Навіть так? З чого це видно?
— Меч — це швидкі удари, розрізи. Ну от як відтинаєш руку чи голову. Коли вбивають мечем, це виглядає зовсім не так.
— Правда? І багатьох ви убили мечем, містере Протагоніст?
— Так. У Метасвіті.
Вони ще якусь хвилю стоять, дивляться на тіло.
— Не схоже на швикий удар, тут явно доклали чимало сил, — робить висновок Пискун.
— Ворон виглядає достатньо сильним.
— І не кажіть.
— Але я не думаю, що в нього була зброя. Каліки його допіру обшукали, він був чистий.
— Ну, то позичив у когось. Знаєте, того щура було трохи забагато. Ми за ним наглядали, боялися, що він може вибісити Ворона. Він усе шукав собі вигідний пункт для спостереження.
— Він був весь обвішаний шпигунською апаратурою. Що вище залізеш, то краще вона працюватиме.
— От він сюди і видерся, на цей схил. І зловмисник точно знав, що він тут.
— Пилюка, — пояснює Хіро. — Простежив за лазером.
Десь унизу в голову Сусі К прилітає пивна пляшка, і він закладає незграбний пірует. Схилом ковзає пучок лазерів, добре помітний у дрібній пилюці, яку вітер мете зі схилу.
— Цей хлопець — щур — користувався лазерами. І щойно він сюди заліз...
— ... розкрив свою позицію, — закінчує Пискун.
— І по нього прийшов Ворон.
— Ну, ми не можемо стверджувати, що це був саме він. Але мені треба знати, чи цей тип — Пискун киває на труп — часом не зробив чогось такого, від чого Ворон міг почуватись у небезпеці.
— У вас тут що, групова терапія? Кого взагалі колише, як почувається Ворон?
— Мене, — рішуче пояснює охоронець.
— Лаґос був просто химерою. Збирав інфу, як пилотяг. Не думаю, що він займався мокрухою — а якби й займався, то не з такою апаратурою.
— То чому, по-вашому, Ворон так завівся?
— Мабуть, не любить, коли за ним стежать.
— Ага. От і майте це на увазі.
Потім Пискун притуляє руку до вуха, аби краще чути голоси у навушнику.
— Y. Т. бачила, як це сталося? — цікавиться Хіро.
— Ні, — по кількох секундах бурмоче Пискун. — Але бачила, як Ворон покидав місце злочину. Вона сіла йому на хвіст.
— Нафіга!?
— Ви ж, мабуть, їй і сказали це зробити. Або щось таке.
— Я ж не думав, що вона кинеться за ним!
— Так і вона не знає, що він убив цього хлопця. Подзвонила щойно і повідомила про візуальний контакт — він їде на своєму «Гарлеї» до Чайнатауну. — Пискун кидається схилом униз. Кілька машин Силовиків припарковані неподалік, на повороті шосе, чекають.
Хіро падає йому на хвіст. Завдяки фехтувальній практиці він у чудовій формі, тож наздоганяє Пискуна, ще перш ніж той підбігає до машини. Коли водій відмикає електронні замки дверей, Хіро прослизає на заднє сидіння, Пискун сідає на переднє. Тоді Пискун повертається і втомлено дивиться на хлопця.
— Я буду чемний, — обіцяє Хіро.
— Лише одне...
— Знаю. Не дойобуватися до Ворона.
— Саме так.
Пискун іще якусь секунду дивиться на нього, тоді повертається і дає водієві знак рушати. Він нетерпляче вириває десятифутовий сувій із принтера на торпеді й починає його проглядати.
На довжелезній паперовій стрічці Хіро помічає численні зображення крутого Каліки, хлопця із цапиною борідкою — з ним Ворон нещодавно зустрічався. На видруку він — «Відріз Мерфі».
А ще там є зображення Ворона. Знято в русі, це не фотопортрет. Якість жахлива. Фотографували через якусь світлопідсилювальну оптику, вона вибілює кольори і робить світлину сірою та неконтрастною. Схоже, що зображення намагалися зробити чіткішим, — це додало йому ще й зернистості. Номерний знак — розмита пляма, засвічена вогнями фар ззаду. Байк перехнябився так, що колесо коляски висить за кілька дюймів над землею, але у водія наче немає шиї — його голова, чи, радше, темна пляма, як на цьому фото, просто ширшає, аж поки зливається з плечима. Однозначно Ворон.
— Чому там фотка Відріза Мерфі? — цікавиться Хіро.
— Він за ним женеться.
— Хто за ким?
— Ну, та ваша подружка, Y. Т., явно не Едвард Р. Марров[32], але наскільки ми зрозуміли її повідомлення, їх помітили поруч, вони намагалися вбити одне одного. — Пискун говорить приглушеним, відстороненим голосом людини, яка наживо отримує новини через гарнітуру.
— У них сьогодні вже були якісь мутки.
— Тоді не дивно, що тепер вони хочуть один одного повбивати.
Коли вони під’їжджають до потрібного району, реаліті-шоу «Переслідування Відріза і Ворона» перетворюється на гру «з’єднай труповозки — отримай малюнок». Щокілька кварталів вони натикаються на скупчення копів і медиків, мигалки блимають, радіо харчать. Їм тільки й лишається, що їхати від одного до іншого.
