Ворон ніби не помічає, що його переслідує Каліка, але ретроспективно стає очевидним, що він спостерігав за ним у дзеркальце заднього огляду свого мотоцикла. Коли Каліка наближається, Ворон на мить знімає руку з ручки газу і відводить назад, ніби викидає сміття. Його кулак б’є переслідувача в обличчя, ніби вистрелена з гармати морожена шинка. Голова Каліки смикається назад, ноги відриваються від землі, він майже робить сальто назад і б’ється об землю потилицею, обидві руки ляскають об землю. Збоку це дуже нагадує контрольоване падіння, тільки що в цьому разі воно цілком рефлекторне.
Пискун гальмує, розвертається і вклякає біля Каліки, вже геть не зважаючи на Ворона.
Хіро спостерігає, як величезний радіоактивний списоносець-убивця-наркобарига їде на своєму мотоциклі в Чайнатаун. У контексті можливої гонитви це однаково, що в Китай.
Хіро підбігає до Каліки, який хрестом розпростерся посеред вулиці. Розпізнати щось у нижній частині його обличчя дуже складно. Очі напіврозплючені, виглядає геть розслабленим. Тихо каже:
— Цей мудак індіанець чи щось таке.
Цікава думка. Але Хіро досі певен, що той — азіат.
— Якого біса ти тут робиш?! — кричить Пискун. Він настільки роздратований, що Хіро про всяк випадок трохи відходить назад.
— Цей підар нас нагрів... валізка згоріла, — белькоче Каліка, ледь ворушачи зламаною щелепою.
— То чого ж було просто не списати? Ви трахнуті на всю голову — лізти до Ворона?!
— Він нас нагрів. Ми таких живими не відпускаємо.
— Ну, Ворона ви щойно відпустили, — повідомляє Пискун. Нарешті він потроху заспокоюється. Відхиляється назад, переводить погляд на Хіро.
— Відріз і ваш водій навряд чи виживуть, — каже Хіро. — І цьому краще не підводитися, в нього може бути перелом шиї.
— Я йому, сука, зараз сам шию зламаю, — обіцяє Пискун.
Машина швидкої приїздить саме вчасно, щоб накласти надувний шийний корсет на Каліку, перш ніж той набереться достатньо дурної хоробрости, аби встати самостійно. Вже за кілька хвилин його везуть геть.
Хіро повертається в хащі хмелю і знаходить Відріза — він мертвий, стоїть на колінах, спершись на підпору. Колота рана крізь броню, певно, вже була смертельною, але Воронові цього було мало. Він ударив знизу і розсік внутрішню поверхню обох стегон — глибоко, аж до кісток, розпоров обидві стегнові артерії і випустив з Відріза всю кров. Наче відрізав дно паперової склянки.
Силовики весь квартал перетворили на мобільний штаб — з авто, «воронками» і супутниковими антенами на вантажівках. Чуваки в білому ходять туди-сюди полем хмелю з лічильниками Ґейґера, Пискун також тут походжає зі своєю гарнітурою, втупившись у простір перед собою, без угаву говорить із людьми, що перебувають десь-інде. З’являється евакуатор з чорною «бехою» Відріза на причепі.
— Йоу, партнере. — Хіро озирається. Це Y. Т., вона саме вийшла з хунанського закладу через дорогу. Простягає Хіро маленьку білу коробочку і пару паличок.
— Пряна курка із соусом із чорних бобів, без глутамату. Паличками користуватися вмієш?
Хіро пропускає шпильку повз вуха.
— Узяла подвійну порцію, — продовжує Y. Т. — Подумала, що сьогодні ми зібрали зовсім нефігову інфу.
— Ти знаєш, що тут сталося?
— Ні. Ну, тобто тут когось нібито поранили.
— Але сама ти нічого не бачила?
— Ні, не змогла наздогнати.
— Це добре.
— А що таке?
Хіро тільки хитає головою. Курка тьмяно поблискує в електричному світлі; він ще в житті не був таким голодним.
— Якби я знав, що все так обернеться, то не став би тебе втягувати. Думав, це буде просто спостереження.
— То що сталося?
— Не хочу про це говорити. Послухай-но, не лізь до Ворона, добре?
— Аякже! — каже це тим життєрадісним тоном, до якого зазвичай вдається, коли бреше і хоче впевнитися, що ти це розумієш.
Пискун відчиняє двері «бехи» і зазирає на заднє сидіння. Хіро підступає трішки ближче — в лице йому війнуло неприємним холодним димом. Сморід паленого пластику.
Алюмінієва валізка, яку Ворон раніше передав Відрізу, лежить посеред сидіння. Виглядає так, наче хтось пожбурив її у вогонь: поверхня навколо замків закіптюжена, пластикова ручка частково розплавилася. Лискуча шкіра, якою обшито салон «бехи», також подекуди обгоріла — не дивно, що Відріз осатанів.
Пискун натягує латексні рукавички, дістає валізку, кладе на кришку кузова і маленьким ломиком зриває замки.
Хай би що то було, воно дуже складне, мудроване. У верхній частині кілька рядів маленьких трубочок із червоними навершями — такі Хіро бачив у своєму Само-Складі. П’ять рядів, приблизно по двадцять трубочок у кожному.
