У франшизі всі на диво розслаблені. Дядечко Енцо виглядає достоту так само, як на зображеннях, тільки що трохи більший, ніж очікувала Y. Т. Він сидить за столом, грає у карти ще з кількома чоловіками в похоронних костюмах. Курить сигару і гріє руками філіжанку еспресо. Мабуть, стимуляторів забагато не буває.
Тут ціла мобільна система життєзабезпечення Дядечка Енцо. На столі поряд стоїть похідна еспресо-машина. Біля неї — бюро, у відчинених дверцятах видно великий пакет із фольги, фірмовий — італійське обсмаження, водна декофеїнізація — і коробку гаванських сигар. У кутку сидить химера, оснащена більшим-за-звичайний ноутбуком, щось бурмоче собі під носа.
Y. Т. піднімає руку, відпускає скейт і ловить його на льоту. Перехоплює долонею за дошку, колесами догори, і так підходить до Дядечка Енцо, знімаючи доставку з плеча.
— Джино, коли твоя ласка, — Дядечко Енцо киває на пакунок. Джино ступає крок уперед і забирає посилку.
— Мені потрібен підпис, — повідомляє Y. Т. Чомусь вона вирішила не називати його «чувак» чи «мужик».
Джино на мить відволікає її увагу, і зненацька Дядечко Енцо підходить упритул і ловить її правицю лівою рукою. На тильному боці кур’єрських рукавичок є маленьке відкрите місце — саме достатньо для губ. Він залишає на руці Y. Т. поцілунок. Поцілунок теплий і вологий. Не мокрий і вульгарний, але й не стерильний та сухий. Цікаво. Цей дядько просто випромінює впевненість. Господи, який же він... ладний! Гарні губи. Такі тугі, міцні губи, а не желейні та пухкі, як у п’ятнадцятирічного хлопчиська. Від Дядечка Енцо ледь пахне ароматами цитрусу і тютюну. Щоб відчути цей запах, треба стояти до нього впритул. Він височіє над нею, зупинившись на шанобливій відстані, і тільки блимає з-під зморшкуватих старечих повік.
Дуже мило.
— Словами годі передати, як я хотів зустрітися з тобою, Y. Т.
— Драстуйте, — відповідає вона. В її голосі значно більше радості, ніж вона любить виказувати. І додає: — Шо ж у тому пакеті настільки в біса цінного?
— Геть нічого, — зізнається Дядечко Енцо. Його усмішка зовсім не зверхня, радше присоромлена, типу, так незручно, що ми зустрілися за подібних обставин. — Це все іміджеві питання, — пояснює, спроквола відмахуючись рукою. — Для такого чоловіка, як я, існує небагато способів познайомитися з такою дівчиною, як ти, і не заробити при цьому паскудного іміджу в ЗМІ. Дуже тупо, але мусимо зважати на це.
— То чого ви хотіли зустрітися зі мною? Щось треба доставити?
Присутні в кімнаті сміються.
Той сміх трохи бентежить Y. Т, нагадуючи, що вона працює на публіку. На мить її очі відриваються від Дядечка Енцо.
Дядечко Енцо це помічає. Його усмішка на геть непомітну часточку тоншає, і якусь мить він вагається. Саме цієї миті всі присутні підводяться і прямують до виходу.
— Можеш мені не вірити, — каже він, — але я просто хотів подякувати за піцу, яку ти доставила кілька тижнів тому.
— Чого б я мала не вірити? — питає Y. Т. Їй аж ніяково слухати, як він говорить настільки дивні та приємні речі.
Дядечкові Енцо, мабуть, також дивно.
— Думаю, з усіх людей саме ти без проблем знайдеш причину.
— То ви, — цікавиться вона, — розважаєтеся тут із мафіозною молоддю?
Дядечко Енцо дивиться на неї промовистим поглядом, типу, думай, що кажеш. Але вже за секунду після першого переляку вона починає сміятися, бо це все награно, це він жартома її шпетить. Він усміхається, демонструючи тим самим, що їй можна сміятися.
Y. Т. навіть не пригадує, коли її востаннє так затягувала розмова. Чому не всі люди такі, як Дядечко Енцо?
— Так, подивимося, — старий підводить очі до стелі, прочісуючи блоки пам’яті. — Я вже дещо про тебе знаю. Тобі п’ятнадцять, ти мешкаєш у міськлаві в Долині разом із мамою.
— Я про вас теж дещо знаю, — похваляється Y. Т.
Дядечко Енцо сміється.
— Повір, значно менше, ніж тобі здається. Скажи, а що мама думає про твою кар’єру?
Як мило, що він вживає слово «кар’єра».
— Вона мало що про це знає... або не хоче знати.
— Скоріш за все, ти помиляєшся, — не погоджується Дядечко. Він каже це доволі приязним тоном, не намагається перебити, абощо. — Ти не повіриш, наскільки вона добре поінформована. Втім, це я кажу зі свого досвіду. Ким працює твоя мама?
— Вона працює на федералів.
Дядечко Енцо, схоже, вважає, що це дуже цікава інформація.
— А її доця розвозить піцу для «Нової Сицилії». І що ж вона робить у федералів?
— Щось таке, про що мені не можна знати, щоб я не розпатякала. Вона часто проходить перевірку на поліграфі.
Дядечко Енцо, здається, чудово все розуміє.
— Так, у федералів це буває.
Западає тиша, в яку можна вклинити репліку.
— Та капець якийсь, — скаржиться Y. T.
— Робота на федералів?
— Перевірки на поліграфі. Їй на руку накладають таку штуку, для вимірювання тиску.
— Сфігмоманометр, — сухо пояснює Дядечко Енцо.
— І після нього в неї на руці постійно синці. Навіть не знаю чому, але мені здається, що це якийсь капець.
— Бо так воно і є.
— І по всьому будинку «жучки». Тому коли я вдома — що б я не робила, — мене точно хтось підслуховує.
— Так, ситуація знайома, — погоджується Дядечко Енцо. Обоє сміються.
