I можете собi уявити: Страховище заїжджає за принцесою Елiзою, щоб узяти її разом iз собою на експедицiю по вугiлля. органiзовану Вiльною Спiлкою Творчої Працi. Не бiльше й не менше, як на експедицiю по вугiлля. I то з ласки, з особливої протекцiї Страховища. Та чого ради принцесi?! А того, що це її розважить, навчить i вилiкує од усього. Але коли Страховище бачить мертвяче, блiде, з гострим овалом i моторошно загостреним блiдим-блiдим кiнчиком носа лице Елiзи, то воно само з жалем згоджується, що до «переповнених молоком» принцесу зарахувати не можна й по вугiлля їхати, мабуть, справдi не слiд. А страшенно шкода: надзвичайно цiкавий потяг — усе молодь, майже все закоханi парочки, всi вагони уквiтчано вiнками, зеленим гiллям, прапорами Сонячної машини. Народу записується до роботи така сила, що нема навiть рацiї далi записувати. З усiх кiнцiв радiусами спливає до театру народ. Ах, як шкода, що бiдненька Елiза не може бачити, що там робиться коло театру, а самому театрi, на вулицях, на площах. Музика, спiви, танцi, обiйми. Люди сп'янiли. Кожне в страшенному захватi, наче були люди в страшнiй облозi, але ворог одступив — i всiх охопила несамовита п'янiсть визволення. I яка в усiх надзвичайна ввiчливiсть тепер, попередли-вiсть, галантнiсть. Ах, надзвичайно шкода, що з бiдною Елiзою саме в такий страшно гарний момент трапилась ця iдiотська хорiсть. Коли б Елiза поїхала, вона напевно тепер повiрила б в Сонячну машину.
Принцеса Елiза дивиться в стелю й чує чи не чує — невiдомо Лице задумливо тихе, байдужне, моторошно синювате-блiде. Але, коли Труда прощається, лице помалу повертається, i Елiза своїм звичайним твердим грудним контральто просить Труду зараз же, як вернеться з вугiльної експедицiї, неодмiнно заїхати до неї.
— О, неодмiнно! Обов'язково! I Рудi привезу!
— Ну, йому не цiкаво. Та й менi не хочеться чужих бачити. А ви приїжджайте. Добре? Самi приїжджайте, без нiгого. Я вас люблю, Трудо. Пiсля того вечора. Пам'ятаєте?
О, ще б Труда не пам'ятала! Ах, як це страшно-страшно давно було! Ну, їй треба iпоспiшати. На неї в авто чекають Макс i чорно-срiбний лицар.
Принцеса мляво Дивується:
— I чорно-срiбний лицар? З Максом?
Ну, звичайно, з Максом! А чому б нi? О, вони в неї нiчого, не сваряться так, як iншi, як, наприклад, двоє прекрасних, чудесних товаришiв, Тiле й Шпiндлер (колишнi iнаракiстиi). Правда, бiдний Душнерчик мусив повернути слово. Ах, Елiза нiчого не розумiє. Ну, нехай, як вона вернеться з вугiльної експедицiї, вона все-все розповiсть Елiзi. Надзвитайно цiкаво й гарно. I взагалi така маса скрiзь цiкавого, нового. Наприклад, в одної знайомої є два чоловiки Ну, от просто два собi чоловiки й бiльше нiчого. I не соромляться, не ховаються, живуть усi разом, мирно, весело, гарно. I, навпаки, в одного маляра — двi жiнки теж разом живуть, теж не ховаються, тiльки, здається, жiяки сваряться. Але, розумiється, Душнер, чорно-срiбний лицар, зовсiм тепер не чоловiк. О, як можна? Хiба, маючи Макса, можна навiть подумати про когось iншого?!
— Уй, я ж засидiлась! Вони страшенно будуть сердитись. Ну, Елiзо, голубонько, доправляйтеся швидше. Щоб ви вже зовсiм були здоровi, як ми вернемось. Добре?
Елiза пiсля цього вiзиту не встає навiть на обiд.
У домi тепер тихо i вдень, i вночi — всi горiшнi виїхали по вугiлля. Тiльки дiти технiка вранцi, поки вийдуть iз матiр'ю до лiсу, трохи гомонять.
Тиша й чекання залягли у цiлому мiстi.
Немає вже недавнiх спiвiв, танцiв, смiху на вулицях. Нема коло води запальних суперечок i мiтингiв — нi танцювати, нi сперечатись нема бiльше чого, треба тiльки чекати.
Навiть небо похмурилось, задумалось, заплакало дрiбними, нудними баб'ячими сльозами.
А принцеса Елiза у вiльнi хвилини вже не лежить у себе на канапi, а чудно, непокiйно блукає по порожньому саду. Наче жде чогось чи тужить за кимсь i нетерпляче виглядає його. Тiльки ж, здається, нiякої звiстки вiд принца Георга й досi не мала, i так само невiдомо ї!й, чи живий ще вiн. А в рухах, у всiй постатi, на лицi часом така виразна, нестерпна тоскнiсть, така боляча нетерплячка, що графинi не раз хочеться пiдiйти й заспокоїти бiдненьку як-небудь.
Та чим же ти її заспокоїш?
А часом зненацька зупиниться, задере голову й швидко починає водити очима по небу, наче шукаючи, чи не летить з якого боку її залетiлий орел. Цiлком серйозно шукає очима по небу!
Бiдна-бiдна дiвчина!
Стук, грюк, тупiт, шаркiт, галас, регiт. Дрижать шибки, обсипається стеля, труситься посуд, у вухах гупає, ляскає.
Це горiшнi повернулись iз вугiльної експедицiї. Гей, перевiряйте лампи, хутко електрика буде! Добре кранти закрутiть — вода затопить дiм! Гей, малярi, де гiтара?
А внизу тихо, принишкло. Графиня коло хорого графа, читає йому старих-старих поетiв. А принцеса Елiза все ходить i ходить по кiмнатi, поглядаючи у вiкно. Коли цi повернулися, то, значить, повернулись i тi. Та вже й горiшнi лозатихали — мабуть, у сад пiшли чи полягали вiд утоми, а Труди все нема.
