– Я знаю твоє ім'я, — перебив його імператор. – Читання звітів про вашу діяльність у Пфальці та Відні розважало мене протягом останніх кількох місяців. Щиро зізнаюся, що я вражений. Якби не те, що ти потрапив до церковних сановників, я міг би бути тобі чимось корисним, бо, здається, у тебе є голова на плечах.
Еркісія не відповів, розгубившись. Тисяча думок проносилася в його голові, і кожна з них здавалася безглуздою. Він був геть без'язиким, тому стояв мовчки, нервово перебираючи руками.
– Е-ех, – зітхнув Фердинанд. – Ні пари з вуст, чи не так? Послухай, давай домовимося ось про що: якщо це тобі допоможе, стався до мене не як до імператора, а як до, як я знаю, управляючого цього замку. - Він описав коло рукою, в якій тримав келих. – Це інкогніто-аудієнція, як винагорода за витрачені зусилля та гроші. Будь ласка, випий трохи вина. – Він показав на графин.
Еркісія слухняно підійшов до столу та налив вина в келих, але сісти не наважився.
– Якщо Ваша Імператорська Величність весь цей час знала, що я роблю… то чому Ваша Імператорська Величність мене не зупинила?– нарешті сказав він.
- І від чого? Від риболовля та чищення риби? Від вбивства одного з найдокучливіших папських чиновників, яких я коли-небудь знав? – Імператор засміявся. — Власне, якби я щось тобі зробив, це мало б сенс лише кілька днів тому, коли я зрозумів, що Карафа розкрив тобі місцезнаходження цієї кімнати. Але потім мені стало цікаво. Не тіш себе, я тут не через тебе, я був у Сілезії, на таємних переговорах з одним з електорів. Але оскільки я вже проїжджаю через Прагу, я подумав, що хотів би з тобою познайомитися. Мені подобаються розумні люди. Ось чому я збираюся відповісти на твої запитання. Мені від цього нічого втрачати.
– Тоді... Хто це? – спитав Домінік, вказуючи на сплячого старого.
– Ти ще не здогадався? Це, мій дорогий домініканець, Рудольф Габсбург, мій дядько.
– Рудольф? – Еркісія був зовсім приголомшений. - Але в такому разі... Ваша Імператорська Величність...
– Не повинен бути Вашою Імператорською Величністю?– пирхнув Фердинанд. - Не до кінця. Бачиш, Матіас ретельно та законно позбавив дядька всіх титулів. Якщо ти вважаєш, що можеш таким чином оскаржити мої права на престол, то будеш дуже здивований.
– Я навіть і не думав… – Еркісія почервонів.
– Звичайно ж, що подумав, — перебив його король Німеччини. – Коли зі мною розмовляють, усі думають передусім про те, як позбавити мене влади, я це знаю. Неважливо. Повертаючись до теми: так, це Рудольф Габсбург. Зараз йому скромні вісімдесят два роки, і протягом останніх десяти років лікарі постійно говорили, що він помре будь-якої миті. Хоча мені він здається цілком живим, — пожартував він і, мабуть, здивувався, що Домінік не сміявся, бо насупився.
– Але... навіщо тримати його тут? Ніхто ж не знає…
– Ти мав би замахнутися на ще одного Габсбурга, кров від крові Карла Великого? Ти, мабуть, жартуєш, іспанцю. Хіба ти ще не дізнався, що в Німеччині кров є священною? Нехай він тут мирно собі лежить, нікому не заважає. Кінець кінцем, він помре.
– Я і досі не розумію... Чому було оголошено, що він помер?
– Бо той факт, що він досі живий, став небезпечним, — зітхнув імператор, вдивляючись у порожнечу. – Бачиш, той факт, що Матіас усунув його від влади, був пов’язаний не лише з його нестабільністю та політичними суперечками. Недарма ж ти пішов слідами тієї дурнуватої книжки.
Відступника-домініканець раптово осяяло.
– Чи мав Рудольф якісь секрети, пов’язані з
– Звісно. Все почалося з нього.
– Я ж звідси живим не вийду, чи не так?– Еркісія зблід, усвідомивши всю серйозність і важливість цієї дискусії.
– Навпаки. – Імператор співчутливо посміхнувся. – У мене немає найменшого бажання завдати тобі болю, нащо? Вбивство — це гріх, і я дбаю про свою совість і душу. Ти нікому нічого не розповіси: протестанти тобі не повірять, а католики радше сунуть тебе на вогнище, ніж слухатимуть.
– Тоді я хотів би дізнатися більше.
Фердинанд подивився на нього якось невидюще і якусь мить мовчав, ніби розмірковуючи, чи зможе виявити йому таємниці своєї родини. Мабуть, однак, він вирішив, що протипоказань немає, бо за мить почав:
– Гаразд, хоча це довга історія, і не знаю, чи вона насправді аж така цікава. – Він зручніше сів у кріслі та долив собі вина до келиху .- Ти ж точно знаєш, — продовжив він, — що Рудольф був захоплений алхімією, магією, гоецією, астрологією тощо. Його двір навряд чи можна було назвати двором, це було радше збиранина шарлатанів, деякі з яких досі бігають по світу та оплакують часи, коли Габсбурги фінансували їхні дурниці. Він навіть своїх байстрюків тут тримав. Вони всі, як один, зовсім збожеволіли. Одержимістю Рудольфа як імператора було здобути силу, щоб перемогти турків; він ненавидів їх, як чуму. З цією метою він замовляв найдивніші експерименти у дуже підозрілих людей.
Еркісія уважно слухав, хоча – поки що – тут не було нічого нового.