– Одним із цих божевільних був певний Освальд Кролл на прізвисько Кроліус, англійський лікар і дегенерат, справді гидка особа: людина до краю прогнила та розпусна. Однак він знав свою справу і, як не дивно, був дуже ефективним, тому швидко здобув непогану репутацію у Рудольфа і міг робити все, що тільки забажає. Він, власне, відкрив маленькі зелені кристали, які пізніше назвали вірідієм. Він наполягав на тому, що кристал має магічні властивості, і оскільки був добрим ятрохіміком[6], йому вірили без критики. Як згодом виявилося, він мав рацію. Рудольф наказав обшукати всю країну на наявність вірідію. І справді, його знаходили дедалі більше, і чим більше він накопичував, тим більше симптомів божевілля виявляв. Він наказав вшити вірідій у свій одяг і заховати його всередині трону. Зрештою, у нього почалися напади гарячки, від яких він не прокидався цілими днями. Після одного з них він скликав своїх вчених і оголосив, що Бог відкрив йому шлях перемоги над невірними. Він записав ту свою книжку, складену з маячні і наказав всім алхімікам шукати головне родовище вірідію, яке мало знаходитися десь у Німеччині. І знову йому на допомогу прийшов Кроліус. Завдяки астромантії[7] чи відомим лише одним їм методам, він дійшов до висновку, що головна жила знаходиться біла Ньордлінгена, а величезна діра в землі, прозвана Різе[8], це її залишок. Всі стукали пальцями в чоло, але Рудольф, звісно ж, повірив в це на наше нещастя. Під приводом відпочинку він зібрав величезну колону війська, посадовив своїх любимих шарлатанів на вози і організував експедицію до Нордлінгену. Це було за довгий шматок часу перед війною, так що нічого не стало на перешкоді. Про людське око він відвідав кілька електорських міст, побавився на дворах у князів та герцогів. А от що вони власне зробили в Нордлінгені, і досі неясно. Більшість учасників тих подій вже не живе, частину мій батько розігнав під три чорти. Напевне вони провели якийсь ритуал згідно особистих інструкцій Рудольфа. Вся ж справа була величезною, вимагала нечуваної синхронізації, окремі учасники повинні були прецизійно ставати на вершинах гептакаідекагону[9] розміром в декілька кілометрів, і так далі. Як я вже казав, це лише уламки інформації, цілість була набагато складнішою, обряд тривав майже тиждень. В найгіршим з усього було те, що він удався.
Імператор замовк.
– І що ваша імператорська величність має на увазі? – спитав Еркісія, захоплений та бажаючий впізнати подальшу історію.
– А ти не розумієш? Це саме тоді з'явилася
– Все це аж ніяк не згоджується з історією книги, яку мені було раніше представлено.
– А це тебе дивує? Все, що пов'язано з цією пекельною сферою, тоне в заливі пліток, напівістин, конфабуляцій та звиклої брехні. Повіриш у все, чого бажаєш, але я не вважаю, щоб ти знайшов краще джерело інформацій, ніж я. Кінець кінцем, це, можна хіба сказати і так, дані з першої руки.
– Але... Ваша імператорська величність, мушу признати, що пара речей тут аж ніяк не пасує.
– Наприклад?
– Якщо ви знали про вірідіум вже двадцять років, чому в ордені ніхто їм не користувався? Це ж була інформація, яка могла б змінити долю війни...
– Бо ми не знали, що він є універсальним реагентом. Це, яка іронія, відкрив відомий тобі професор Андреае, гностик та протестант. Повір мені, я б дуже хотів би дізнатися, що сталося з запасами вірідіуму, який нагромадив Рудольф. Поновний запуск його шахти під Оломоуцем коштував мені багацько. І не без причини в цьому році Густав Адольф вирішив ударити на Силезію:він її хотів просто перехопити. В будь-якому разі, заспокоюю, орден вже про все поінформований і забезпечений достатньою кількістю мінералу. Я не дозволю на втрату жодної переваги в цій війні, не бійся.
– Те ж саме питання я міг би віднести до всієї цієї історії. Чому ваша імператорська величність тримає її в таємниці?
– Бо це пов'язано з родом. Сам я набожний католик, і Бог мені свідком, що справи Церкви в моїм серці мають величезну вагу, але в мене не має ні найменшого бажання, щоб Ватикан вмішувався до внутрішніх справ родини. При чому, зараз конспірація вже ні до чого потрібна; все це нікого не обходить. Просто мені не хочеться сіяти хаосу. Краще дозволити дядькові відійти в покої.
– А книга?
– А книга – то белькотіння. – Імператор знизав плечима. – Кому потрібна книжка, яку ніхто не може прочитати?