Раптом до іспанця з усією силою дійшло, що Фердинанд, при всіх своїх знаннях, не має уяви про те, що Катаріна прочитала книгу, ні про що в зв'язку з усим тим сталося. Що означало, що він, Домінік Еркісія, міг бути єдиною особою на усьому континенті, яка посідала сю інформацію, потрібну, щоб скласти цю головоломку в єдине ціле. На разі ж натиск сенсацій вирував у нього в голові мов калейдоскоп, не дозволяючи зібрати думки. Перед усім, треба було уникнути того, щоб його самого не кинули до льоху. "Виходить, я мало чому навчився", - пролетіло у нього в голові.
– Чи заспокоїв я твою цікавість? – спитав імператор, відставляючи келих.
– Так, звичайно... ваша імператорська величність.
– В такому випадку, як вважаю, тобі пора. Як я вже казав, ти мені подобаєшся, особливо твоя витривалість і безкомпромісність. Я не бажаю твоєї смерті, тим більше, що ніякої загрози ти не становиш. Пропоную, щоб ти під ескортом відправився до Трієсту, а звідтіля, морем, до Іспанії, де перехопиш корабель в Нову Землю. А там вже живи собі, як вважаєш стосовним.
– Не зрозумів!? – здивувався Еркісія. – Це не входить в гру, ваша імператорська величність, в мене є певні... зобов'язання.
– Маєш на увазі ту молоду особу з Швабії? Ах, то переходимо від метафізики до політики. – Фердинанд змучено потер чоло.- Викладу це так: якщо на думку тобі прийшло повернення до Вюрцбурга, то там тобі немає чого шукати.
– А чому ж так, ваша імператорська величність?
– В будь-який момент місто обложить армія Максиміліана Баварського, яку я вивів з Сілезії після виграної битви. Твої дружки з домініканського ордену дали мені зрозуміти, що дівчина представляє собою загрозу, до того ж вона винна у єресі. Доки я ще не вирішив, що з нею зроблю, але ж, так чи інакше, вона же більше не буде гасати по всій Німеччині. Тіленхайм дуже вже бажає посадовити її до свого льоху. Я б, особисто, з усією охотою видав би її за якогось лояльного князя, але ж, наскільки мені відомо, дівчина не з тих, з ким можна домовлятися.
По спині Еркісії пробігла крижана дрож переляку. Його всього охопила паніка. Треба обов'язкого умовити імператора залишити Катаріну в покої!
– Ваша імператорська величність... – з великим трудом видавив з себе, - якщо я можу запропонувати...
– А що ти хочеш запропонувати? – розізлився Фердинанд. – Для пропозицій в мене є ціла орда радників і чиновників, дуже часто більш розумніших та ефективніших за тебе. Не плутай симпатії з поблажливістю, іспанець!
– Прошу пробачення у вашої імператорської величності, - пробуркотів Еркісія, шукаючи будь-якого аргументу, яким можна було б підтримати Катаріну. – Але ж дівчина має деякі унікальні здібності...
- Тіленхайм обіцяв мені, що всі її унікальні здібності до кінця року вже не будуть унікальними. І в мене немає причин йому не вірити.
– А я не вірю, щоб Тіленхайм зміг би...
– А ось я – вірю, - відрізав імператор. – Дівчина одержить пропозицію капітуляцію та вигідного марьяжу, я ж не варвар якийсь. Але, якщо вона не погодиться, тоді потрапить до домініканських льохів. В мене немає наміру робити якісь угоди з шаленими дівчатками, в мене досить проблем і з серйозними володарями. Коли твої давні співбрати навчаться здобувати фортеці, так як вона, тоді дівчина зробиться непотрібною. Це не є рішенням, яке я б обдумував, Еркісія, перехід цілої армії через чверть країни не є ні дешевою, ні легкою справою.
Іспанець зрозумів, що єдиним способом, яким він міг би утримати Фердинанда, було б виявлення найбільшої таємниці Катаріни – чи то роль манускрипту Рудольфа у всій цій історії. Бо він був впевнений, що магістр домініканського ордену просто набрехав імператорові; не було можливим, щоб будь-хто одержав таку силу через науку. Але ж, які в нього були гарантії, що, так чи інакше, Катаріну не кинуть до інквізиційної зали тортур? Та жодних. До того ж, він інтуїційно відчував, що лише він може розплутати цей клубок, що він на крок від рішення найбільшої таємниці Європи. І він мав за просто так віддати цю оказію?
Коли він так мовчки смикався з собою, імператор, якого скинули з трону, раптом проснувся. Він замахав руками, нібито намагаючись щось схопити.
– Остання... Мусить... скінчити! Виправити! Будь ласка...
Еркісія завмер.
Хіба, все вже було укладено.
Він прийняв рішення.
– Мені прикро, ваша імператорська величність, говорити це, але ж якщо я справді тут нічого не доб'юся, то хотів би повернутися до Вюрцбурга.
– Як собі хочеш. – Фердинанд знову знизав плечимр. – В такому разі, прошу тебе покинути мій замок, після того – моє місто, а найкраще – моє королівство. Аудієнцію вважаю закінченою.
Він подзвонив у маленький дзвіночок, який витягнув з кишені, і до кімнати увірвалися четверо охоронців у кремових мундирах. Делікатно, але міцно, вони взяли Еркісію під пахви і так само рішуче повели його до головної брами замку. Вони виштовхнули його на бруківку, і ворота з грюкотом за колишнім домініканцем зачинилися, нарешті завершивши найдивнішу – і, мабуть, найважливішу – розмову в його житті. Він був майже певен, що більше ніколи не побачить короля Німеччини.