— Я вас не забув, капітане Гарс, аж ніяк не забув, — тихо сказав я самому собі. Бармен протер одну склянку й позіхнув. Він не раз уже бачив клієнтів, які теревенять самі з собою та напиваються до безпам’яті. — Останні кілька днів ішлося тільки про виживання. Тепер я починаю йти вашим слідом. Ми в одній армії, на одній базі.
Мені раптом замакітрилося в голові, і я поставив склянку. День удався довгим, і я був стомлений, як Мортон. Із музичного автомата чарівливо рипіла музика в стилі кантрі та шахтарська музика; навколишній світ сповивав спокій. Поки що. Я почув легеньке шкряботіння й опустив погляд на притулені до стіни коробки. У темряві за ними щось ворушилося. Поки я мовчки тупився туди, з-за коробок вигулькнули рухливий носик і вусики. А потім — голова щура, в очах якого відбивалися вогні бару. Щур неначе дивився на мене.
— Вали звідси, — кинув я, — поки в супі не опинився.
1 захихотів із власного дотепу.
— Джиме ді Ґріз, я мушу з тобою поговорити, — промовив щур низьким голосом.
День і справді видався нелегким. Це занадто. Хай я цього й не усвідомлюю, але від неймовірного напруження надломився.
— Іди геть, — процідив я. — Ти — витвір моєї уяви, а ніякий не справжній щур.
Я покінчив зі своїм напоєм одним ковтком. Щур виліз на коробку й поглянув на мене.
— Звісно, я не справжній щур. Я капітан Варод із флоту Ліги.
Обережно, так, аби не розбудити Мортона (це була моя галюцинація, і я хотів залишити її собі), я взяв із його зм’яклих пальців склянку з напоєм і вихилив його, як і власний.
— А ви, капітане, трохи зменшилися, відколи я розмовляв із вами востаннє, — всміхнувся я.
— Кінчай клеїти дурня, ді Ґрізе, і послухай мене. Цим шуром-шпигуном керують на нашій базі. Тебе розпізнали й ідентифікували.
— Хто? Щур?
— Стули пельку. Зв’язок обмежений, є ймовірність того, що їхні детектори вловлять сигнал мовлення щура-шпигуна. Нам потрібна твоя допомога. Ти проник на їхню військову базу, ти — перший агент, який на це спромігся...
— Агент? Я думав, що злочинець, якого ви везете додому на суд.
— Я сказав, нам потрібна твоя допомога. Це вкрай важливо. На кону стоїть не одне життя. Генерали планують вторгнення. Ми знаємо це з їхніх перехоплених повідомлень. Але не знаємо, де відбудеться висадка. Брастір — великий континент, і атака можлива де завгодно. Може статися багато смертей. Ми мусимо з’ясувати, де вони збираються...
Двері до бару розчахнулись, і досередини влетів, розмахуючи пістолетом, якийсь офіцер. За ним дибав навантажений електронним обладнанням технік.
— Сигнал іде звідти, сер, — крикнув він і показав просто на мене.
— Що цей каґальний рядовий робить у барі для унтер-офіцерів?! — прокричав я та скочив на ноги, копнувши при цьому коробку. Щур упав на підлогу, і я наступив на нього. Сильно.
— Не страждайте каґальнею, сержанте, — промовив офіцер. — Це пріоритетне розслідування.
— Сигнал припинився, сер, — повідомив технік, вовтузячись зі шкалами на своїх приладах.
— От же ж каґал! — вилаявся офіцер, вкладаючи свій пістолет до кобури. — Ці алкаші не мають передавача.
— Може, він на вулиці, по той бік стіни, у транспорті, що рухається...
— Ходімо!
За ними хряснули двері. Бармен протер свою склянку.
— Тут таке дуже часто трапляється? — спитав я.
— Ага. У нас на базі однозначно неспокійно.
Мортон важко захропів, а я тицьнув у розчавлені рештки сталевого щура носаком черевика. Лихе знамення? Викотилось одне зубчасте колесо й заторохтіло підлогою.
— Вистав їх знову, — гукнув я. — І візьми одну собі, бо решта цих каґальців уже в краю сновидінь.
— Ти сама доброта, сержантику. Щойно прибув?
— Сьогодні.
— У нас на базі, як я сказав, неспокійно...
Його голос потонув у гучному свисті, з яким увімкнувся телевізор. З екрана знову гнівно зиркав військовий диктор у чорному.
— Ідентифіковано шпигуна, що висадився у Маргавено. Він спробував замаскуватися під звичайного призовника та потрапив до армії. Завдяки рішучим діям поліції було встановлено за одягом його особу.
Аякже, дії поліції. Там просто передивлялися пошту. Я вирішив, що переслати одяг із призовного пункту на поліційну дільницю — це далеко не так кумедно, як тоді здавалося. Затріщали завади, диктор зник з екрана, і його заступив інший офіцер.
— А тепер послухайте! — прогорлав той. — Наразі базу повністю зачинено на вихід. Повторюю: Мортстерторо заблоковано, ворота запечатано, відльоти літаків скасовано. Шпигуна, який висадився у Маргавено, ідентифіковано як доправленого на цю базу новобранця. Ось його знімок.
Моє серце пропустило один чи два удари, а тоді заспокоїлося: на екрані з’явилося розмите фото Джека з краденого посвідчення. Я ще на крок попереду. Невдовзі виявлять, що Джек5138 уже не на базі, і пошук розгорнуть у якомусь іншому місці. Я забрав свій напій і повернувся до столика, де подивився у великі налякані очі Мортона.
— Хочеш випити? — запитав я, перш ніж він зміг заговорити. Мортон забулькав і тицьнув на екран.
— Ти чув це? — перепитав я й копнув його під столом. — Що то за шпигун, який дозволяє призвати себе до армії? Оце так шпигун! Присягаюся, він попадеться й загине ще до сутінків.
