Я побурчав іще трохи та продовжив огляд. Обійшовши будівлю майже повністю, ми опинилися перед задніми її дверима. Вартовий біля них виструнчився. Я посмикав за замкнені двері та поглянув на металеві сходи біля них.
— Куди вони ведуть? — запитав я.
— До аварійного виходу.
— Там є вартовий?
— Так, сер.
Мортон піднявся лункими сходами слідом за мною. Я зупинився на півдорозі й нагнувся, щоб видобути з чобота відмичку. Мортон відкрив рота, але закрив його, коли я приклав палець до його губ. Мені треба було з’ясувати, що відбувається всередині.
Ми потупали вгору, а коли ступили в огороджений перилами коридор, вартовий, що стояв там, наполовину витягнув пістолет із кобури.
— Хочеш навести на мене зброю? — холодно запитав я.
— Ні, сер, вибачте.
Він сховав пістолет і рвучко виструнчився. Я наблизив своє обличчя до його.
— Ти знаєш, що за наведення зброї на офіцера тобі світить трибунал?
— Ні, сер, я цього не робив! Я тут сам і не знав, хто йде...
— Не вірю я тобі, солдате. Тут щось не так. Постій отам, біля лейтенанта.
Коли поліцейський розвернувся, я обережно вставив відмичку в замкову шпарину, крутнув її та клацнув. Я відступив від замка, доки він зупинився та повернувся кругом.
— Ці двері замкнено?
— Так, сер. Звісно, так і має бути. Мене тут поставили через двері...
Його голос поступово слабшав, коли я простягнув руку та відчинив двері. Тоді зачинив їх і став до нього обличчям.
— Тебе заарештовано, солдате. Лейтенанте, відведіть цю людину до майора. Розкажіть йому, що сталося. Негайно поверніться з майором. Уперед!
Коли вони потупали геть, я ще раз вставив відмичку, крутнув її й добре натиснув. Усередині замка щось клацнуло. Лише після цього я вийняв відмичку, відчинив двері та прослизнув досередини. Безшумно зачинив за собою двері.
Маленький передпокій затуляли запорошені фіранки. Між ними просочувалося світло; я нахилився вперед і трішечки їх розсунув.
— ...важлива абсолютна безпека до старту. Ви отримали запечатані накази, які не слід відкривати до часу «Ч». Місця зустрічі позначено...
Я добре знав цей голос. Колись він належав Гарсові, а тепер — Зеннорові. Для певності я ще трішечки розсунув фіранки. Він був там, майже піді мною, і показував на велику схему позаду себе. Я поглянув на схему, а тоді зсунув фіранки й позадкував.
Коли я зачиняв за собою двері, зі сходів долинули квапливі кроки. З’явився майор із червоним від напруження обличчям.
— Що відбувається?
— Точно не знаю, сер. Вартовий, що стояв тут, дістав зброю й поводився підозріло. Я спробував відчинити двері. Вони були незамкнені. Тоді я й послав по вас, сер.
— Не може бути. Я сам їх замикав.
Від доторку двері відчинились, і майор, пополотнівши від шоку, хутко їх зачинив.
— Ви не заходили досередини?
— Звичайно, ні, майоре. Я ж отримав накази. Можливо, замок несправний.
— Так, можливо!
Він незграбно витягнув своє кільце з ключами, відшукав потрібний ключ і повернув його в замку. Заскреготів метал.
— Не замикаються!
— Можна я спробую, сер?
Я забрав ключі зі зм’яклих пальців майора і, звісно, не перевершив його. Віддавши ключі, я заговорив зовсім тихо:
— Буде розслідування, сер, буде біда. Це несправедливо щодо вас. Я подбаю про те, щоб вартовий нікому нічого не розповів. А тоді приведу зварювальника, запечатаю двері. Можливо, так буде найкраще, еге ж, майоре?
Він почав відповідати, а тоді стулив рота й замислився. Перевів погляд із мене на двері. Тоді помітив ключі, які досі тримав у руці. Поклав їх до кишені та розправив плечі.
— Як скажете, капітане, нічого не сталося. Безглуздо затіювати розслідування й усяке таке. Я залишуся тут. Негайно пришліть зварювальника.
— Чудово, сер. Я про все подбаю.
Біля підніжжя сходів на мене чекав Мортон, а поруч із ним стояв наляканий військовий поліцейський. Я підійшов до нього, прошиваючи пильним поглядом.
— Буду з тобою милостивим, солдате, хоча це й неправильно. Думаю, найрозважливіше було б геть забути про цю справу. Як тебе звати?
— Піп7812, сер.
— Гаразд. Піпе, можеш тепер вертатися до свого підрозділу. Але, якщо я почую якісь чутки чи балачки про замки абощо, ти помреш упродовж доби. Зрозуміло?
— Замки, капітане? На жаль, я не розумію, про що ви.
— Чудово, Піпе. Звітуй сержантові. Скажи йому, що мені терміново потрібен тут зварювальник. Ворушись.
Він заворушився.
— Що це все означає? — спитав Мортон.
— Це означає військові дії, мій друже. Тепер я знаю, чим вони тут займаються. Знаю все про їхні плани вторгнення.
Ось тільки що я міг із цим удіяти?
Коли збори завершились, я постарався поринути у справи подалі від входу до театру. Малоймовірно, що Зеннор упізнає мене з тих часів, коли був капітаном Гарсом. Але навіть мала ймовірність — це вже ймовірність, тож я не ліз йому на очі. Вояки вишикувались і пішли геть; тепер, коли надзвичайна ситуація минула, їх не балували безглуздим транспортом. У розпорядженні майора була машина, та я відмовився від цієї пропозиції.
— А було б добре, якби нас підвезли, — заканючив Мортон, коли машина від’їхала.
— Куди? До в’язниці? Що далі ми від представників влади, то щасливіші маємо бути.
— Я втомився.
