Птах зі свистом шугнув у небо, залишивши по собі огидний сморід спаленого реактивного палива. Вправно зробив бочку та приземлився на вантажівку, що їхала поблизу. Гадаю, передачі він не припиняв, оскільки за мить повз нас у гонитві за вантажівкою промчав фургон виявлення. Ми попростували далі.
— Що це ще за вторгнення? Що ти з’ясував?
— Оце й з’ясував. Керує всім такий собі генерал Зеннор. Зважаючи на те, як він говорив, я гадаю, що воно відбудеться досить скоро...
Пролунав свист, повіяло гарячим повітрям, і мені у шкіру голови крізь кашкет уп’ялися гострі кігті: птах сів мені на голову.
— Дізнайся, на яку планету вторгнуться, — наказав він.
— З’ясуй це сам. Полети за ними, коли вони злетять.
— Це неможливо. До найближчого космічного корабля з детекторним обладнанням чотири дні шляху. Можливо, він не встигне сюди вчасно.
— Кепсько. Ой.
Я потер місце на голові, з якого птах, злітаючи, видер трохи волосся, а тоді нагнувся, щоб підняти кашкет. Щойно ми завернули за ріг, позаду нас із ревом промайнув іще один детекторний транспорт.
— Злиймося з натовпом, — запропонував я Мортонові. — Той детектор почне щось підозрювати, якщо й далі щоразу виявлятиме нас, знімаючи покази.
— А ми б могли злитися з натовпом, який їсть і п’є?
— Добра думка. І я знаю, куди саме піти.
На цих словах я зійшов з узбіччя й застиг із піднятою рукою — просто перед вантажівкою. Її водій натиснув на гальмо, і машина, вискнувши шинами та затремтівши, спинилася переді мною.
— А ми якось швидко їдемо, чи не так? — вишкірився я на водія.
— Я вас не бачив, капітане...
— І я знаю, чому ти мене не побачив. Тому що в тебе вигоріла одна головна фара, ось чому. Та сьогодні я великодушний. Якщо відвезеш мене й мого товариша до офіцерського клубу, я, може, й забуду, що тебе зустрічав.
Загалом кажучи, водій не мав вибору. Він висадив нас перед клубом і з ревом рвонув геть. Ми завернули туди скуштувати тамтешніх п’янких радощів — здебільшого таких самих, як і в клубі для унтер-офіцерів. Утім, тут були офіціантки. Десь із чверть столиків були зайняті відвідувачами — усі інші, можливо, затрималися на службі. Наші стейки та пиво принесли зі зразковою швидкістю, і ми з голодним бурчанням допалися до них. Коли ми майже доїли, у дверях з’явився офіцер і засюрчав у свисток.
— Гаразд, вимітайтеся та приєднуйтеся. Усі. Аварійні збори. Транспорт надворі. Я про вас, — промовив він, злісно тицьнувши пальцем у наш бік.
— Ми тільки зі служби, полковнику, — озвався я.
— Ви тільки повертаєтеся на службу. До того ж ви, як я бачу, поїли, а я — ні, тож не зли мене, хлопче.
— Ми вже йдемо, сер!
Ми з Мортоном долучилися до метушні, вискочивши з дверей і сівши до автобуса, що чекав. Полковник увійшов останнім, і водій рушив.
— Ось що я можу вам повідомити, — заговорив полковник, перекрикуючи шум двигуна. — З причин, що вас не обходять, наші поточні плани було пришвидшено. Ви йдете в бій, і то негайно!
Залунали питання й несхвальні вигуки, та він голосно їх зацитьнув.
— Тихо! Я знаю, що всі ви — товстопузі канцелярські п’явки, але ви ще й вояки. Через інтенсифікацію планування переведення окремих бойових офіцерів не встигне відбутися вчасно. Усі ви, офіцери, щойно добровільно зголосилися зайняти їхні місця. Ви отримаєте бойове спорядження, приєднаєтеся до своїх бійців і негайно повантажитеся у транспорт. Ми всі вирушимо до опівночі.
Полковник довго ігнорував скарги та протести й урешті-решт злетів із котушок. Вихопивши з кобури страхітливий пістолет, вистрелив угору, в дах автобуса. А тоді наставив зброю на нас. Запала цілковита тиша. Він лиховісно всміхнувся, показавши загострені зуби.
— Так краще, — сказав полковник, не прибираючи зброї. — Ви всі — пристосуванці й каґальці, а це означає, що ви шляхом махінацій і підкупу отримали безпечні призначення, від яких тепер не матимете жодної користі. Ви в армії, а в армії коряться наказам. — Автобус зупинився, і він знову вистрілив у дах. — А тепер мені потрібні добровольці на бойову службу. Усім добровольцям вийти вперед.
Ми квапливо вийшли вперед. Незважаючи на нічну годину, світло на складі постачання яскраво горіло, біля заставлених полиць чекали клерки, а в дверях стояв офіцер.
— Посуньтеся, — скомандував наш полковник, не зводячи з тих, хто вийшов з автобуса, настороженого погляду.
— Не можу, сер, — відповів офіцер постачання. — Я не можу нічого видавати до одержання відповідних наказів зі штабу. Там ще не розібралися...
Полковник прострілив лампочку над дверима складу, а тоді приставив розпечене дуло свого пістолета до носа офіцера постачання.
— Що ти сказав? — прогарчав полковник.
— Накази щойно надійшли, сер! Відчинитися й видавати все. Хутко!
