Я зібрався сказати йому, що саме про нього думаю, та не сказав. Мав бути якийсь спосіб його зачепити.
— Ви берете хабарі, сержанте?
— Ні.
— Я маю на увазі не дрібні хабарі. Я маю на увазі десять тисяч кредитів у валюті Ліги, які ви отримаєте після того, як це вторгнення завершиться. Даю вам слово.
— Слово шпигуна? Що десять тисяч, що десять мільйонів — відповідь однакова. Твоє місце на пласі, шпигуне.
Із дверей позаду нього щось вигулькнуло, пролунав звук потужного удару, і сержант упав на землю. Я кинувся до його пістолета.
— Не треба, — почувся чийсь голос. — Просто тримайтеся від нього подалі.
Я підвів очі та побачив рядового (колишнього капрала) Аспію. Він наставив на мене пістолет, яким щойно врізав сержантові по голові.
— Я все гадав, чому сержант усю ніч ховався тут. А тепер довідався.
Його обличчя раптом розпливлося в кривозубій усмішці, і він повернув свій пістолет у кобуру.
— Я беру хабарі, — додав він. — Але мені потрібно двадцять тисяч.
Я показав на птаха.
— Дозвольте мені забрати його, і після завершення вторгнення одержите тридцять тисяч кредитів Ліги із чистого титану. В будівлі Ліги в Брастірі. Даю вам слово.
— Мій індивідуальний номер — 32959727. У війську багато Аспій.
А тоді він зник. І я теж — поки до веселощів не долучився хтось іще. Підхопив птаха й щодуху побіг назад до річки.
— Тікайте в тунель! — гукнув я, пришкандибавши до супутників, які чекали на мене. Ефект ін’єкцій зменшувався, і я спотикався. — Незабаром можуть оголосити тривогу. Ходімо.
І ми пішли. Знову подолали тунель і дісталися полів. Десь там я, напевно, упав, бо після того опинився на землі в якомусь лісі. Небо за деревами було світле, і моє серце загупало в нападі панічного жаху.
— Птах!
— Ось, — продемонстрував його Штірнер. — Ви знепритомніли, тож ми по черзі вас несли. Лікар сказав, що найрозважливіше буде дати вам відпочити, бо від нових стимуляторів у вас могли б з’явитися тяжкі ушкодження. Тепер ми сховались і в безпеці.
Я взяв робоптаха й зачудовано хитнув головою.
— Ви неймовірні, але дякую вам. Мене шукали?
— Ми нічого не чули. Та ви здавалися таким стривоженим, що ми продовжували рухатися далі, доки панувала темрява. Тут ми маємо бути в безпеці. Якщо цей ліс обшукуватимуть, неподалік є потайне місце.
— Сподіваюся на це, бо вони будуть дуже роздратовані. Виникли певні труднощі, і зараз сигнал тривоги вже точно подали. Тож зробімо те, заради чого прийшли.
Я зі стогоном сів, і поряд одразу виріс лікар із голкою напоготові.
— Це лише знеболювальне, — пояснив він. — Стимулятори вам зараз протипоказано.
— Ви геній, доку.
Чорний птах, який досі пах реактивним паливом, обтяжував мені руки. Мовчазний і нерухомий. Настав час із цим покінчити. Я двічі натиснув йому на дзьоб, і в нього розплющились очі.
— Це записане повідомлення від капітана Варода, — сказав він, а тоді перекотився на спину. — У грудях птаха ви знайдете панель. Відкрийте її.
— Скільки світлових років подолав, а однаково самі накази, — пробурчав я, навпомацки шукаючи панель у пір’ї.
Штірнер і лікар уважно стежили за мною з круглими очима. Я намацав кнопку і, натиснувши її, розчахнув пернаті дверцята. Усередині містилася блискуча панель керування. Коли дверцята відчинилися, птах, схоже, активувався знову, бо почав хрипко видавати нові вказівки.
— Уведіть положення сонця в цій системі, а також планетарні координати на циферблатах за допомогою міжгалактичних ефемеридних показів.
Я скреготнув зубами.
— Звідки мені знати щось таке? Чи ще комусь на цій планеті?
— Якщо ви не маєте такої інформації, поверніть вимикач живлення на повну та натисніть кнопку «активувати». Продовжуйте.
Я зробив це й відступив. Птах завібрував, розкрив дзьоб і каркнув. Із його роззявленого рота вистромилася жовта антена, що поволі посунула вгору. Коли вона витягнулася повністю, на два з лишком метри, у птаха засяяли очі. Антена трохи погуділа, і сяйливі очі погасли. Антена опустилася назад так само повільно, як висунулася, і птах знову затих.
— Дуже цікаво, — промовив доктор Люм. — Ви можете це пояснити?
— Ні. Але хотів би, щоб це зробив цей дурнуватий птах.
— Дозвольте пояснити, — прохрипів птах. — Оскільки ви не ввели галактичних координат планети, надіслати надсвітлове повідомлення не вдалося. Для надсвітлового зв’язку точність обов’язкова. Тому було передано попередньо записане радіоповідомлення. Всі бази та кораблі Ліги одержали сповіщення. Коли його буде прийнято, про це отримає сповіщення його джерело та дізнається цей птах-шпигун.
— Якщо ти ще працюватимеш! — вигукнув я й підняв ногу, щоб наступити на птаха, та лікар мене втримав. Птах продовжував говорити.
— Зараз я вимикаюся, щоб заощадити енергію. Залишайтеся поряд із цим комунікатором, який активується, коли ми опинимося в межах дальності сигналізації.
— Залишайтеся поряд! — скрикнув я. — Мені, мабуть, доведеться лягати з ним у могилу.
Побачивши, як на мене дивляться мої супутники, я стримав свій гнів.
— Вибачте. Мене тут занесло. Не без причини.
— Це пов’язано з відстанню, так? — запитав Штірнер.
