— Ніяких грошей, — твердо промовив він. — Якщо ви бажаєте собі наземну автівку, то йдете до групи, що займається ними, та їдете звідти автівкою. Плататимете ви тоді, коли будете нею користуватись, а перестанете платити, коли її повернете. Один із основних принципів ІМ: від кожного за потребами, кожному за багатством суспільства.
— Ви б не хотіли це роз’яснити?
Я налив собі келих вина й проковтнув його, сподіваючись, що алкоголь прочистить мені синапси.
— Звісно. Я читав, відразливо здригаючись, про філософію за назвою «трудова етика». Вона стверджує, що індивід повинен тяжко працювати для задоволення базових потреб. У трудовій етиці йдеться про те, що, коли технологічне суспільство механізується й замінює робітників машинами, на витіснених робітників потрібно дивитися зі зневагою, можна допускати їхні голодні смерті та поводитися з ними, як із вигнанцями. А лицемірство системи трудової етики полягає в тому, що ті, хто має капітал, не працюють, але все ж примножують його, не працюючи, завдяки відсоткам на свої гроші — і дивляться згори вниз на тих, кого вигнали з роботи! Трагедія. Але не тут. Що більше виробляють, то більшим стає сукупне багатство. Коли це відбувається, сума, на яку можна обміняти один дзум, теж збільшується.
Дещо почало до мене доходити, та потребувало уточнення.
— Ще одне запитання. Якщо дзум коштує більше, це, певно, означає, що індивід може працювати менше за ту саму винагороду.
— Саме так.
— Тоді тут немає сорокагодинного робочого тижня чи ще чогось такого. Скільки годин на тиждень треба було би працювати індивідові, щоб залишатися живим?
— Просто за житло, їжу й одяг — мабуть, по дві години на сім днів.
— Я хочу сюди перебратися, — упевнено відкарбував Мортон, а я схвально кивнув і застиг посеред кивка. На задвірках моєї свідомості мерехтіла ідея. Я почав бурмотіти, шліфувати її й розширювати, доки не побачив великим планом, чітко та з надією на те, що вона спрацює. Трохи згодом. Але спершу треба було зробити щось із заручниками. Я повернувся до реального світу та привернув до себе увагу.
— Час минає, наближається світанок. Лекція мені сподобалася, дякую, і я тепер знаю про ІМ трохи більше. Принаймні досить, аби поставити запитання. Що ви чините в екстреній ситуації? Скажімо, під час повені, прориву дамби абощо. Катастрофа, що загрожує групі, а не індивідові.
Лікар виступив уперед із піднятим пальцем і завзятим блиском в очах.
— Добре запитання, чудове запитання! — Він узявся за полиці та стягнув із них товстенну книгу. — Це тут, усе це тут. Марк Четвертер справді розглядав таку ситуацію та врахував її. Ось що він написав... «вашою єдиною зброєю повсякчас буде пасивний опір і в жодному разі не насильство. Та доки не встановиться ідеально бездержавний стан, існуватимуть люди насильства, що нав’язуватимуть своє насильство вам. Мертві не можуть встановити індивідуальний мутуалізм. Доки не настане день справжнього звільнення, вам доведеться співіснувати з іншими. Ви можете покидати їх, але вони ітимуть за вами та нав’язуватимуться вам. У такому разі ви й усі інші повинні розглядати людей насильства так, як вони можуть розглядати будь-яку природну катастрофу — як-от вулкан чи ураган. Розумна людина не обговорює етику із розпеченою лавою, а тікає від неї, не читає моралей вітру, а шукає прихистку від нього». — Доктор Люм згорнув книжку та знову переможно підняв палець. — Тож ми врятовані, врятовані! Марк Четвертер передбачив наше становище й дав потрібну нам пораду.
— А й справді! — завзято погодився Штірнер. — Я негайно піду та повідомлю про це інших.
Він кинувся до дверей і вибіг із будинку. Я витріщився йому в спину із роззявленим ротом. Мортон висловив мої думки раніше за мене.
— Я чув, що ви сказали, та поняття зеленого не маю, про що говорив цей ваш Марк Четвертий.
— Ясність! — промовив лікар. — Ясність і мудрість. Якщо ми всі вперто не скоряємося, то в певному сенсі вбиваємо самих себе. Тож ми скоряємося та відступаємо.
— Я досі не зовсім тямлю, про що йдеться, — зізнався я.
— Електрику буде ввімкнуто, ринки відкриються. Загарбники захоплять харчі, а дехто з фермерів довше працюватиме, якщо забажає, позаяк це відверне природну катастрофу. Інші цього не зроблять і перестануть завозити харчі в місто. Зі зменшенням постачання люди покинуть місто, і процес пришвидшиться. Зі зниженням попиту на електрику припинятимуть роботу генераторні станції, робітники їхатимуть геть. За дуже нетривалий час вояки залишаться в місті самі, бо ми всі зникнемо.
— Вони можуть вас поневолити — змусити працювати під дулами пістолетів.
— Звичайно, але тільки нарізно. Може, одна озброєна людина й здатна присилувати до праці іншу — це, звісно, залежить від індивіда. Та людина з пістолетом, по суті, виконує роботу сама, бо повинна бути весь час присутня при роботі: інакше роботу не буде виконано. Я не думаю, що це сподобається вашому генералові Зеннору.
— Ану повторіть!
— Я не думаю, що це...
