Тягнуть Перуна, ох, тягнуть, чути гуркіт води.Тече Дніпро. Перуна кидають головою туди.Він пливе, що твоя колода, звернувши до хмаркосооке обличчя та золочений вус,розпочинаючи рух.Він і є колода, але зумів народ зберегти,який чужинці греки прибрали до рук.По головах греків, як посуху, се гряде Ісус.Величезний хрест на пагорбі поперек бруса брус…Перун пливе вниз по течії у пітьмі.Перун пливе, і ось що в нього в голові,ось що у нього на поганому, на дерев’яному умі:Хрест теж дерево. Дві колоди. Що людям вони?Дивуватись нема чому. Ця країна ще з давнинизвикла вклонятися дереву, каменю. Грімлюдей кидає в тремтіння, в жах.Жах народить брехню. Брехня у всіх на вустах.Кожну правду зіпсують жахом своїм.Я прутнем був, що стирчить з висоти земної.Дивись, Нащадку, що вчинили зі мною.Ти збережеш народ, як зберігав його я.Але настане і черга Твоя, ох, настане і черга Твоя.Перун пливе, і натовп невірних чаддивляться з пагорбів, і кричать, кричать,галасують з пагорбів і кричать: «Давай,видибай, Перуне, Боже, давай, випливай!»Перун пливе. Хмари пливуть над ним.Перун виплива, Дніпро тече по вусах йому струменем золотим,гримить на порогах, охоплює острови,що ними хвилями ходить ковдра висохлої трави.<p>Монолог</p>В такий час треба вмітитримати рота на замку,каже викладачлітератури Вікторія.Вона запевняє, щоїї телефон прослуховується.Вікторія, як і багато людей тут, —напівросіянка,напівукраїнка, алеідентифікує себез російською культурою.Вона схвалила б анексію Харкова.На щастя, її дочка скоро виходить заміжза москвича і стане російською громадянкою,радіє вона;шкодує вона лише про те, що наречений —слабовільна нікчемна людина.Вікторія вважає українськулітературу другосортною,так само як і український театр:сумішавангардистськогоперформенсу і буфонади —пояснює воназі страдницькимвиразом обличчя*Це не мій верлібр, простоя вирішив розташувати в стовпчикпереклад фрагмента статтіз Франкфуртської газети.Вони друкують такі монологи,тому що потрібна зрівноважена позиція,тому що потрібно вислухати іншу сторону.Я хочу бачити ваги, на якихзважують моральну позицію.Я хочу кинути на ці вагиосколки мін, снарядів,нестримне вихваляння Гіркіна,маскулінність великого Мотороли,істерики літніх жінок, купленіза мізерно малі гроші.І головне – страждальницький вираз обличчявикладача літератури Вікторії.Це вигадане ім’я, алене слід забувати, що Вікторія – це перемога.<p>♦ ♦ ♦</p>
