Козак Мамай з бандурою й люлькою,шабля, мушкет, все як слід,перерва між п’янкою і рубкою,як в офісі, на обід.Кінь прив’язаний рано-вранцідо стовбура молодого дубка.Є порох в порохівницях, є горілка у склянці.Шкода, коротке життя козака.Є щось у цих народних картинах,розумій, але ж не займай…Якщо хтось лежить на м’яких перинах —він – не козак Мамай.Якщо хто ніколи не грав на бандурціі шаблею рубати не вмів,мабуть він одружився на злісній дурціі вік перед нею тремтів.У кого вуса до плечей не звисали,хай лікоть кусає свій.Не з нього козака Мамая писали,та й кому він потрібен такий?<p>♦ ♦ ♦</p>Таке в нас життя. Такі у нас пироги.У них не монети на щастя, а кулі війни.Друзі видихаються раніше, ніж втомлюються вороги.Спочатку виводять «в расход». Потім виходять в чини.Потім персональна пенсія. А кишеня – пуста…Останні новини. Плаский телеекран.Ворогові без бою здаються села й міста.Ти це передбачав, суко, оскільки ти – ветеран.<p>Спогади про Тбілісі</p>Тут жило сто племен, тут кожен своє робив:хто гадав, хто гроші міняв, хто круг гончарний крутив,хто вулиці замітав,хто над годинниками длубався,хто в хаті наводив лад,хто по дворах блукав,під катеринку співав.А катеринка, що книжка з картинками, строката, проста,що ж ти співаєш, про яку розлуку, – справа пуста,який щасливий квиточок витягне з коробкаскорчена пташина рука?Поворожи, папуго, все вирішено давно,просіяно крізь решето, розсипано, як пшоно,а зі ста племен завжди залишається тільки одне,а чому – не питайте мене.дев’яносто дев’ять зайвих, колишніх,де ви тепер? Кудипішли? і Той, кому слава в вишніх,за вами брами зачинив назавжди.<p>♦ ♦ ♦</p>людина лише припускає Бог владу маєконячка мідного вершника зміюку брикаєз гранітної набережної показує води невахвилі народного гніву омивають фасадидитячі ніжки стирчать з великої пащі владикрутяться жорна історії паморочиться головамелють страждання будемо грати у ґратизалізні пташки будуть крихти клюватиброньовики з кулеметами по бруківках загуркотятьвимикає мама верхнє світло і вмикає телеквмирайте діти доки лежите у власних постеляхмамо мамо коли я виросту буду вбивати на п’ять<p>♦ ♦ ♦</p>
