Ноги, громадяни, ноги побережіть!Йде, нахилившись, штовхає перед собоювізок-платформу. Кремезний, короткий, як всіу цьому місці. Брудний цератовий фартух,набряклі червоні руки. Дивиться вниз і впереді бачить томати в ящиках, рожеві, воскові,не по сезону. Котить свій візокуздовж рядів приреченого ринку,під хмарами з просинню, серед людей,які зроду не береглися і нікоговберегти не змогли.Ноги, громадяни, ноги!<p>♦ ♦ ♦</p>прожитий в старості деньсхожий на напівпрозорий обкатаний хвилею камінчикзнайдений в дитинстві на пляжібіля самої водивін красивий поки вологийчерез хвилину він висихає і вже нічимне відрізняєтьсявід купи таких самих камінчиків знайдених ранішечи не все одно ніхто тобі не дозволитьунести ці камінчики з собою додому<p>Третя ідея</p><p>♦ ♦ ♦</p>Федір Михайлович шукає третю ідею, але є тільки дві —російська й жидівська. Для третьої місця мало в його голові.Дві влади людям дані, щоб їм підкорялись вони:влада Христова або влада ворога-сатани.Тільки дві влади, а треба обрати одну.Бог вибрав євреїв, євреї вибрали сатану.Ось хто їхній володар! Піонер-слідопитна стежках єврейської долі бачить сліди копит.Нехай благородний Гольдштейн за слов’ян на Балканах помре,але жидівська ідея на Балканах владу бере.Жахливе єврейське царство. Європа казна-чомузігнула спину і люди підкорилися царству тому.Усі обирають зло, бо настала така доба.Тільки студент Розкольників ставить питання руба.Тому що явка з повинною очищає душу людейвід жидівської і російської – і немає інших ідей.<p>♦ ♦ ♦</p>Світ гине, й краса не поспішає на допомогу йому,світ відкриває стошаблезубу пащу,Не вистачає повітря. Держави й царі по одномупостануть перед Суддею. Судилося всім пропасти.Охайній Німеччині в мереживній хустці й двічі —бундючній, недоумкуватій Польщі-Литві,розпусній Франції з печаткою сифілісу на обличчі,набряклій Австрії, готовій розділитися на двічастини – щонайменше. Європа холодних музеїв,могильних каменів та величезних споруд,гральних будинків і борделів знає, що буде з нею,дев’ятнадцяте століття – останнє. Двадцяте – суд.Не шкода олов’яних солдатиків, офіцерів у погонах,картонних костелів, ошатної публіки, що вечорамип’є цілющі води, катається на конях,фліртує, розходиться парами за номерами.Як кажуть пророки, як співає псалтир —горе тобі, Вавилон, розбещений світ,що обітницю зрадив, зробив, що робити не слід!Мандрівник з Росії заходить в задушливий темний трактир,сідає до столу, замовляє обід.<p>♦ ♦ ♦</p>
