він повільно йде до мікрофонув котелку з портфелемспираючись на парасольку, як на тростинулупатий високий чорнийз беззубим ротом і мефістофельською борідкоювін знову ж таки не поспішаючискладає все зайвекотелок портфель і парасолькуна підлозі у начищених туфельі виймає з кишені губну гармошкувін грає, як не грає ніхтойого гармошка рухається подібно зубній щітціне забудемо, що чистити в цьому величезному ротіпрактично нема чогоа іноді він засовує її в ротяк дитина морозиво або сосискуце король губної гармошки бебі це король гармошкице блюз, бебі це блюз звикай потрохиі юна леді з правильними рисами обличчяі бездоганною зачіскоюз повним набором перлинних зубів у м’якому теплому ротітрусить головою в такт музиціі діамантові сережки розгойдуються в такт музицісережки які коштують більше ніж все його життя<p>♦ ♦ ♦</p>В напівпідвалі живе людина стара.Зріст невеликий, погляд жвавий, алевже декілька років не виходить зі свого двора:грає у іграшки, бо, звісно, старе – як мале.Виходить дихнути повітря, сіда на стілець,дивиться на дівчат, що хлопців до ліжка ведуть.Дівчата це відчувають – хай йому грець! —дівчата це знають, але до голови не беруть.Жінка померла давно, а дітей не було.Бреше, що має сестру, що від’їхала в інші краї.Віконце на рівні асфальту, напівпрозоре скло.І де ж та сестра? Ніхто не бачив її.І скільки живе – а чорт його не бере.Ніхто не знає ні віку, ні фаху, щось сиве таке і худе.Він народився старим й ніколи вже не помре.Двір засинає, і вітер у трубах гуде.<p>З тієї пори вони не бачилися</p>1Він весь затрусився і почервоніві, збиваючись на крик, сказав:ніколи, ти чуєш, ніколине забувай, хто я, а хто ти.2За чашкою чаю він сказав:ти ж знаєш,що я ніколи тебе не любив,але все жти дорога мені, як пам’ятьпро моє життя в Санкт-Петербурзі.3Якщо ти хочеш побачити мене, —говорив він у трубку голосом автовідповідача, —ти повинна зустріти менеу моєї контори в годину закінчення мого робочого дняі проводити мене до метро,іншого часу у мене для тебе немає.4біля труни спільної подруги він говорив:я не серджуся на тебе,я не дзвоню тобі, тому щоти мені стала нецікава.Якщо хочеш, давай зустрінемосяза чашкою кави,і я поясню тобі це детальніше.5Ти можеш зрозуміти,що любов пройшла, зовсім пройшла,але продовжувати жити зі мною,тому що так зручніше нам обом? —сказала вона.Або ти не здатний зрозуміти навіть це?6Та пішов ти на хер! – закричала вонаі запустила в ньогояпонською фарфоровою чашкоюкінця дев’ятнадцятого століттяз чудовим розписом…<p>♦ ♦ ♦</p>
