назад, в лихоліття, в минуле,пусте, нерухоме, поснуле,де мати у черзі стоїть,де час зупинився на мить.згадаю портрети на стінах,дітей на своїх уродинах…трамвай за віконцем гримить.дивлюсь у вікно – і не бачу.сумую, але ж я не плачу,бо сором хлопчиську сльоза.повзе виноградна лоза,повзе догори по будинку,не маючи відпочинку,і небо – мов та бірюза.назад в лихоліття дитяче —хто плакати хоче – не плаче,веселий – утримує сміх,бо сміх як і сльози є гріх,працюй над собою, ледаче,тут все – аби як, чи «неначе»,тут вистачить лиха на всіх.назад, у образи і мрії,живі ще бабусі старії,що дбали про мене тоді,в акваріумі у водіживуть кольорові істоти,не знаючи туги, скорботи,і Маркса в його бороді.<p>Ходасевич</p>що пищить що стогне в чавунній трубі в стінінемовби то не вода а епоха тече в глибинінемовби світло предвічне стогне у тьмінемовби думка сумна застрягла і плаче в умінемовби в пляшку вина налиті ідеали чи сплінготується до тиранії наводить порядок берлінлітня пара йде на вокзал старий життя у валізу поклавшиБог залишив нас хоч би слово сказавши<p>Набоков</p>вітчизні необхідні великі державні боргипрапор агенти зовнішні й внутрішні ворогизарослий черемхою глибокий розстрільний ярпрагнення до перемоги поразки важкий тягарголос з вишки стояти голос з неба зник взагаліі старий письменник далеко від рідної земліякому сниться вночі як його вбивати вели<p>♦ ♦ ♦</p>Працюють всі станції. Повідомлення ТАРС.В маленькій сільській церкві ожив іконостас.Всі святі в комплекті, всі ангели, всією юрбоювивалили з церкви, всі – красиві собою.Їх зустрічають з честю. Голова промовляє спіч.Мікрофони тісняться, як глядачі в кіно.Церква перейменована в дискотеку «Різдвяна ніч».Сьогодні в програмі співа Піфагор-золоте стегно.<p>♦ ♦ ♦</p>Село приліпилося до схилу. Сходить димок з труб.На садибу схожий з колонами білими клубдобротна споруда часів Сосо Джугашвілі.На східцях клубу чоловіки числом двадцять п’ятьв папахах, і бурках, стискаючи кинджали, стоять,вічно співають, чекають, щоб зупинили.Як зазвичай – ущелина. На дні – потік.Холодний, як лід, а вирує, наче окріп.Горбатий місток, кажуть, часів Тамари-цариці.Пейзаж підносить, але також збиває чвань.Ніколи вже більше не буду тут стояти в таку рань.Так і цей день, схоже, не повториться.<p>Скіфи</p>
