Страх мудреця полностью

Вона навіть не була запечатана — лише двічі складена. А ще була якась вогка. Дивлячись на спітнілого хлопчину, я здогадувався чому.

Там було написано:

Квоуте!

Сердечно прошу тебе прийти сьогодні на вечерю. Я за тобою скучила. Маю захопливі новини. Прошу, зустрінься зі мною у «Бочці й кабані» на п’ятий дзвін.

Твоя

Денна

Постскриптум: Я обіцяла хлопчикові пів гроша.

— П’ятий дзвін? — перепитав я. — Чорні руки Господні! Як довго ти сюди йшов? Уже шостий минув.

— То всьо не я, — заявив хлопчина, несамовито суплячись. — Я годинами шукав по всіх усюдах. Вона сказала «Якір». Віднести це Коатові в «Якорі» по той бік річки. Але цей заклад вопше не біля доків. І якорів на вивісці нема. Як його мона знайти?

— Спитай когось! — вигукнув я. — Зараза чорна, хлопче, що ти за дурбецало?! — я притлумив дуже сильне бажання задушити його і глибоко вдихнув.

Визирнувши з вікна, я побачив, як меркне світло. Менш ніж за пів години мої друзі збиратимуться довкола кострища в лісі. Часу на похід до Імрі в мене не було.

— Так, — якомога спокійніше вимовив я. Витягнув огризок олівця й нашкрябав записку по інший бік папірця.

Денно!

Дуже прошу, вибач. Твій гонець відшукав мене лише після шостого дзвона. Він невимовно тупий.

Я теж за тобою скучив і готовий цілковито віддатися тобі в будь-яку годину дня чи ночі завтра. Щоб дати мені знати, коли й де, відправ хлопця назад із відповіддю.

З любов’ю

Квоут

Постскриптум: Якщо хлопець спробує взяти з тебе гроші, дай йому гарного потиличника. Він дістане плату, коли поверне твою записку до шинку «В Анкера», якщо, звісно, не заплутається й не з’їсть її дорогою.

Я знову склав її та притиснув до місця згину грудку м’якого свічкового воску.

Я обмацав гаманець. За останній місяць я поступово витратив зайві два таланти, позичені в Деві. Проциндрив на такі розкоші, як бинти, кава та матеріали для здійснення сьогоднішнього плану.

У результаті в мене за душею не зосталося нічого, крім чотирьох грошів і одненького шима. Я завдав дорожню торбу на плечі й жестом покликав хлопця за собою донизу.

Я кивнув Анкерові, що стояв за шинквасом, а тоді повернувся до хлопчини.

— Гаразд, — мовив я. — Дорогою сюди ти напартачив, але я дам тобі шанс виправитися, — дістав три гроші та продемонстрував йому. — Вертай до «Бочки й кабана», знайди дівчину, яка тебе послала, й віддай їй оце, — показав записку. — Вона пошле назад відповідь. Принеси її сюди й віддай йому, — показав на Анкера. — А він віддасть тобі гроші.

— Я не ідійот, — сказав малий. — Спершу пів гроша.

— Я теж не ідійот, — відповів я. — Як повернеш її записку, дістанеш аж три гроші.

Він сердито зиркнув на мене, а тоді понуро кивнув. Я вручив йому записку, і він вибіг за двері.

— Малий, як прийшов сюди, здавався трохи розгубленим, — зауважив Анкер.

Я хитнув головою й відповів:

— Він дурний, як баран. Узагалі не звертався б до нього, та він знає, яка вона із себе, — зітхнув і поклав три гроші на шинквас. — Ти зробив би мені ласку, якби прочитав записку, щоб пересвідчитися, що хлопець не обманює.

Анкер трохи ніяково поглянув на мене.

— А раптом вона, гм, має особистий характер?

— Тоді я станцюю веселу джиґу, — відповів я. — Але, між нами кажучи, дуже сумніваюся, що це можливо.

***

Коли я опинився в лісі, сонце вже сіло. Вілем уже був на місці й розпалював вогонь у широкому кострищі. Ми попрацювали разом чверть години й зібрали достатньо хмизу, щоб підтримувати багаття кілька годин.

Кілька хвилин по тому прийшов Сіммон, тягнучи довгий шмат мертвої гілки. Ми розламали її разом і нервово теревенили ні про що, доки з-поміж дерев не вийшла Фела.

Її довге волосся було заколоте на потилиці, відкриваючи елегантну шию та плечі. Очі в неї були темні, а вуста — трохи черво­ніші, ніж зазвичай. Довга чорна сукня щільно облягала вузьку талію та округлі стегна. Також Фела демонструвала найприголомшливіші груди, які я доти бачив за своє коротке життя.

Ми всі пороззявляли роти, але Сіммон цього навіть не соромився.

— Ого, — сказав він. — Тобто ти й до цього була найгарнішою жінкою, яку я коли-небудь бачив. Не думав, що ти можеш піти ще далі, — він хлоп’якувато засміявся й показав на неї обома руками. — Поглянь на себе. Ти неймовірна!

Фела зашарілася й відвела погляд. Їй явно було приємно.

— У тебе сьогодні найважча роль, — сказав їй я. — Дуже неприємно про це просити, але…