Страх мудреця полностью

Я, досі мокроволосий, пройшов коротенький коридорчик, а тоді піднявся сходами на сцену порожньої зали. У приміщенні, як завжди, було темно, якщо не брати до уваги величезного столу у формі півмісяця. Я підійшов до краю світла і ґречно зачекав.

Ректор жестом покликав мене вперед, і я підійшов до се­редини столу та потягнувся вгору, щоб передати йому свій жетон. Тоді відступив і став у колі трохи яскравішого світла між двома випнутими «рогами» столу.

Дев’ятеро майстрів поглянули на мене згори вниз. Хотів би сказати, що вони мали драматичний вигляд, нагадували воронів на паркані абощо. Але вони, попри офіційні мантії, були надто несхожі один на одного, щоб скидатися на єдину компанію.

Ба більше, я помітив, як на них подіяла втома. Лише тоді мені спало на думку: хай як сильно вступну кампанію ненавидять студенти, для майстрів вона, певно, також не цукор.

— Квоут, син Арлідена, — офіційним тоном проказав Ректор. — Ре’лар, — показав рукою на правий ріг столу. — Майстре-Зцілювачу?

Арвіл поглянув на мене згори вниз. Його обличчя, при­крите круглими окулярами, добре підійшло б якомусь дідусеві.

— Які лікарські властивості менки? — запитав він.

— Сильне знеболювальне, — промовив я. — Сильний кататонік. Потенційне проносне, — завагався. — Також там цілий мішок другорядних властивостей, які все ускладнюють. Перелічити всі?

Арвіл мотнув головою.

— Пацієнт приходить до Медики зі скаргами на біль у суглобах і утруднене дихання. У роті в нього сухо, також він стверджує, що відчуває в роті солодкий присмак. Скаржиться на озноб, але насправді він пітніє і його лихоманить. Ваш діагноз?

Я вдихнув, а тоді завагався.

— Майстре Арвіл, я не ставлю діагнозів у Медиці. Для цього я покликав би когось із ваших ел’те.

Він усміхнувся мені, і біля його очей з’явилися зморшки.

— Правильно, — погодився Арвіл. — Але скажіть теоретично: що, на вашу думку, може бути не так?

— Пацієнт є студентом?

Арвіл здійняв брову.

— Як це стосується цін на масло?

— Якщо він працює у Промислі, це може бути грип плавильника, — відповів я. Арвіл поглянув на мене, вигнувши брову, і я додав: — У Промислі можна отруїтися багатьма різними важкими металами. Тут це рідкість, оскільки студенти добре підготовлені, але всякий, хто працює з розпеченою бронзою без належної обережності, може загинути, надихавшись випарів.

Я побачив, як Кілвін закивав, і зрадів, що не мушу визнавати: я в курсі про це лише тому, що сам місяць тому догрався до такого у м’якій формі.

Арвіл задумливо гмикнув, а тоді показав рукою на інший бік столу.

— Майстре-Арифметику?

Брандер сидів на лівому кінці столу.

— Якщо припустити, що міняйло забирає собі чотири відсотки, скільки грошів можна відняти від одного таланту? — ­запитав він, не відриваючи погляду від паперів, що лежали ­перед ним.

— Яких грошів, майстре Брандер?

Він підвів погляд і насупився.

— Якщо я правильно пам’ятаю, ми досі в Союзі.

Я покрутив цифри в голові, починаючи з чисел із книжок, які він відклав у Архівах. Насправді таких курсів валют годі було очікувати від лихваря: то були офіційні курси, якими послуговувались уряди й фінансисти, щоб брехати одне одному на спільній основі.

— Залізними грошами… Триста п’ятдесят, — сказав я, а тоді додав: — Один. З половиною.

Брандер опустив погляд на папери, ще як я не встиг дого­ворити.

— Покази вашого компаса: золото — двісті двадцять по­значок, платина — сто дванадцять, кобальт — тридцять дві. Де ви?

Це запитання мене спантеличило. Орієнтування за допомогою трилисткового компаса вимагало детальних мап і ретельної тріангуляції. Зазвичай його практикували лише капітани морських суден та картографи, і вони виконували розрахунки за допомогою детальних таблиць. Я ж бачив трилистковий компас усього двічі в житті.

Або це було запитання з однієї з тих книжок, які Брандер відклав для підготовки, або його було вигадано спеціально для того, щоб мене зрізати. Зважаючи на те що Брандер і Гемм товаришували, я підозрював останнє.

Я заплющив очі, уявив мапу цивілізованого світу й висловив найімовірніший здогад.

— У Тарбієні? — сказав я. — Можливо, десь в Іллі? — розплющив очі. — Чесно? Гадки не маю.

Брандер зробив позначку на якомусь папірці.

— Майстре-Іменувачу, — озвався він, не підводячи погляду.

Елодін усміхнувся мені — пустотливо, багатозначно, — і раптом мене охопив страх: а може, він розповість про мою роль у тому, що ми робили того ж ранку в кімнатах Гемма?

Натомість він театрально показав три пальці.

— Ти тримаєш у руці три піки, — промовив Елодін. — А п’ять пік уже розіграно, — він склав пальці докупи й серйозно поглянув на мене. — Скільки пік усього?

— Вісім, — сказав я.

Решта майстрів злегка засовались. Арвіл зітхнув. Кілвін зігнув спину. Гемм і Брандер дозволили собі перезирнутися й закотити очі. Загалом у всіх відчувалося давно стримуване роздратування.

Елодін набурмосився на них.

— Що таке? — запитав він із різкою ноткою в голосі. — Ви хоче­те, щоб я серйозніше ставився до цієї дурної забавки? ­Хочете, щоб я ставив йому запитання, на які може відповісти лиш іменувач?