— Дещо про дівчину. Дізнався, що вона народилася на Чапмен-Фарм. Уважав, що вона була однією з нащадків братів Кровтерів — ви ж знаєте цю історію? Мати померла. Вона лишила доньку на фермі й поїхала до Лондона заробляти проституцією. Передозування. Жебрацька могила.
Вейс — шахрай, але без кримінального минулого. Батьки тоді мешкали в Південній Африці. Смерть першої дружини на вигляд — чисто трагічна випадковість. Тож ми вирішили, що часи відчаю вимагають відчайдушних заходів. Ми поставили О’Коннора стежити за фермою. Ми знали, що інколи Аллі їздить до Норвіча збирати гроші.
Ми схопили його на вулиці, — я, мій свояк та Нік, — провадив полковник Ґрейвз. — Запхали на заднє сидіння машини й привезли сюди. Він наче сказився. Ми заштовхали його до його кімнати і там протримали решту дня і більшу частину ночі. Намагалися вмовити.
— А він тільки співав мантри і казав, що має повернутися до храму, — безнадійно додала місіс Ґрейвз.
— Ми викликали місцевого терапевта, — провадив полковник. — Він прибув тільки під вечір. Молодий, тільки заступив. Щойно ми ввійшли, Аллі зібрався і заявив, що ми його викрали і тримаємо силоміць. Сказав, що хоче повернутися на Чапмен-Фарм, і благав хлопа викликати поліцію.
Щойно лікар пішов, Аллі почав кричати і кидатися меблями — от би бісів лікар його побачив у цьому стані! — і поки він трощив усе, сорочка задерлася, і ми побачили на його спині синці та рани.
— Я спитала: «Аллі, що вони з тобою зробили?» — слізно промовила місіс Ґрейвз. — Але він не відповідав.
— Ми знову завели його нагору, в його кімнату, — сказав полковник Ґрейвз, — і він там замкнувся. Я боявся, щоб він не втік через вікно, тому пішов чатувати на газон. Боявся, знаєте, що він вистрибне, щоб повернутися на Чапмен-Фарм. Я там пробув цілу ніч.
Наступного ранку прийшло двоє поліціянтів. Лікар повідомив їм, що ми проти волі утримуємо людину. Ми пояснили, в чому річ. Хотіли викликати йому невідкладну допомогу. Поліціянти сказали, що спершу самі мають його побачити, тож я пішов нагору до нього. Постукав. Тиша. Я стривожився. Ми з Ніком виламали двері.
Полковник Ґрейвз ковтнув, а тоді тихо додав:
— Він був мертвий. Повісився на ремені на гаку за дверима.
Запала тиша, в якій стало чути хропіння лабрадора.
— Я дуже співчуваю, — сказав Страйк. — Це жахливо для вас усіх.
Місіс Ґрейвз, яка витирала сльози мереживною хусточкою, вимовила:
— Даруйте.
Вона підвелася і, тягнучи ноги, вийшла з кімнати. Сердита Філіппа — слідом.
— Озираючись назад, — тихо сказав старий полковник, коли за його донькою зачинилися двері, — думаєш: «Що ми могли б зробити інакше?» Якби я міг повернутися в той день, то все одно запхав би його до машини, але повіз би просто до лікарні. Щоб його закрили і лікували. Але він так боявся ув’язнення. Я вирішив, що він ніколи нам цього не пробачить.
— І все могло скінчитися так само, — сказав Страйк.
— Так, — погодився полковник, дивлячись детективу просто у вічі. — Про це я відтоді теж подумав. Він був не при розумі. Ми запізнилися, ми схопили його надто пізно. Треба було діяти на багато років раніше.
— Наскільки я розумію, мав місце розтин?
Полковник Ґрейвз кивнув.
— Щодо причини смерті сумнівів не було, але ми хотіли, щоб фахівець оглянув ті сліди в нього на спині. Поліція їздила на ферму. Вейс та Мадзу заявили, що він сам це собі заподіяв, і інші сектанти це підтвердили.
— Вони сказали, що він сам себе шмагав?
— Бо почувався грішним і боров свою плоть… Ніку, ти не міг би налити мені ще чаю?
Дивлячись, як Ніколас марудиться з окропом та ситечком, Страйк подумав, що дарма деякі люди так не люблять чайні пакетики. Щойно полковник отримав свіжу чашку, Страйк спитав:
— Ви не пам’ятаєте імен людей, які бачили, як Аллі себе шмагав?
— Уже ні. Бозна-хто то був. Звіт коронера нічого не прояснив. Вони вважали, що Аллі цілком міг заподіяти це собі сам. Свідчення очевидців виявилися вирішальними.
Страйк зробив позначку в записнику, а тоді сказав:
— Я чув, що Аллі лишив заповіт.
— Одразу після народження Дайю, — кивнув полковник Ґрейвз. — Вони звернулися до нотаріуса у Норвічі, а не до сімейного адвоката.
Тоді старий глянув на двері, за якими зникли його дружина та донька, і додав тихішим голосом:
— У ньому Аллі заявляв, що у випадку його смерті має бути похований на Чапмен-Фарм. Мені одразу спало на думку, що Мадзу чекала його смерті зовсім скоро. І хотіла контролювати навіть після смерті. Ця бісова історія розбила моїй дружині серце. Вони не пустили нас на похорон. Навіть не сказали, коли він буде. Ні прощання, нічого.
— А як щодо майна Аллі?
— Все відходило Дайю, — відповів полковник Ґрейвз.
— Наскільки я розумію, там було небагато, лише той його спадок?
