— Власне, ні, — зітхнув полковник Ґрейвз, — насправді він мав також певні акції та частки в компаніях, вельми цінні, які залишив мій неодружений дядько. Аллі назвали на його честь, тож він, е-е… — полковник Ґрейвз скосив очі на Ніколаса, — …так, він усе залишив Аллі. Ми гадаємо, що Аллі чи то забув про акції, чи то був надто хворий, щоб розуміти, як перетворити їх на гроші. Ми нагадувати про них теж не поспішали. Ми зовсім не намагалися обділити Мадзу та дитину! Родинний траст був готовий покрити будь-які потреби. Але так, Аллі мав чималі інвестиції, яких ніколи не торкався, і з часом ціна на них лише зростала.
— Я можу спитати, яка була їхня вартість?
— Чверть мільйона, — відповів полковник Ґрейвз. — Коли Аллі помер, вони дісталися Дайю… а ще вона стала першою у лінії спадкоємців на цей будинок.
— Справді?
— Так, — відповів полковник Ґрейвз із безрадісним сміхом. — Ніхто з нас не чекав на таке. Після смерті Аллі юристи захотіли вивчити всю ситуацію і розкопали майорат. Я певен, що дідусь хотів, аби будинок належав старшому сину у кожному поколінні. У ті часи це була, знаєте, звична річ — будинок перейшов від діда до батька, а від батька до мене, і ніхто не перевіряв документи, — в цьому просто не було потреби. Але після смерті Аллі ми підняли папери і, побий мене грім, там було написано «старшій дитині»! Але протягом кількох поколінь першими народжувалися сини. Можливо, дідусеві навіть не спало на думку, що може народитися первістка-дівчинка.
Двері прочинилися, і місіс Ґрейвз та Філіппа повернулися до кімнати. Філіппа допомогла матері сісти, а Страйк тим часом записував усе, що почув про чималий спадок Дайю.
— Наскільки у розумію, після смерті Аллі ви намагалися оформити опіку над Дайю? — спитав він, знову піднявши очі.
— Саме так, — відповів полковник Ґрейвз. — Мадзу не пускала нас до неї. А потім вийшла за Вейса. Та я був би проклятий, якби донька Аллі залишилися там, щоб її шмагали та мучили разом із рештою. Тож ми почали готувати підстави для оформлення опіки. Знову найняли О’Коннора, і він знайшов кількох людей, які приїздили на ферму медитувати і підтвердили, що діти там занедбані, недогодовані, одягнені не по сезону, не отримують освіти тощо.
— Це тоді Мадзу заявила, що справжній батько Дайю — Вейс? — спитав Страйк.
— Ви і про це вже знаєте? — схвально кивнув полковник. — Хах! Видно, що червоний берет! Впізнаю армію! — сказав він і криво усміхнувся до зятя, який здавався страшенно знудженим. — Так, вони почали стверджувати, що це взагалі не донька Аллі. Якби ми забрали її, вони б утратили контроль над тими акціями, розумієте? Тож ми вирішили: «Гаразд, встановімо факт батьківства», — і почали вимагати тесту на ДНК. Ми ще боролися за це, коли нам подзвонили. Мадзу. Сказала: «Вона загинула». — Полковник Ґрейвз показав, як кладе невидиму слухавку. — Клац… Ми вирішили, що вона це каже з чистої злостивості. Подумали, що вона могла десь сховати Дайю… що вона, знаєте, грає в якісь гру. Але наступного дня новина була вже у газетах. Втонула. Тіла не знайшли. Віднесло у море.
— Ви брали участь у дізнанні? — спитав Страйк.
— Ще б пак! — голосно відповів полковник Ґрейвз. — Вони не могли нам завадити піти до дізнання.
— І ви весь час були там?
— Протягом всього процесу, — кивнув полковник Ґрейвз. — Вони всі приїхали на дізнання у своїх рясах чи що воно. Вейс і Мадзу приїхали на новісінькому «мерседесі». Коронерка дуже переймалася відсутністю тіла. Ще б пак. Незвична обставина. Якби коронерка щось наплутала, то полетіла б її голова. Але берегова охорона підтвердила, що коло берега в ті дні була сильна розривна течія.
Привели експертного свідка, рятувальника, який сказав, що в холодній воді тіло може затонути і довго не спливати чи зачепитися за щось на дні. Видно було, як коронерці полегшало. Все одразу стало просто. А ще свідки бачили, як дівчина, Шері, вела Дайю на пляж. Розумово відсталий хлопчик…
— Арчі, тепер це називається «розлади навчання», — втрутився Ніколас, якому приємно було виправити тестя після клинів щодо переваги армії над флотом. — Такі речі вже не можна казати.
— Та хіба ж воно не те саме? — роздратувався полковник Ґрейвз.
— Тобі пощастило не бути дотичним до чортової освітньої системи, — відповів Ніколас. — Отримав би на горіхи, що називаєш речі своїми іменами.
— Цього свідка часом звали не Пол Дрейпер? — спитав Страйк.
— Імені не пригадаю. Такий малого зросту. Очі порожні. Здавався наляканим. Гадав, що втрапив у халепу, бо бачив, як Шері вивозила Дайю з ферми.
— Люди, що бачили, як фургон поїхав, і справді вскочили в халепу, — пояснив Страйк. — Вони були покарані за те, що не спинили Шері.
— Так це і був план Вейса, хіба ні? — відповів полковник, суплячись у його бік. — Сказав дівчині переконатися, щоб люди обов’язково бачили, як вони їдуть, щоб потім дати свідкам прочухана. Зробити вигляд, наче це не їхніх рук справа.
— Ви вважаєте, що Вейси наказали Шері втопити її?
