Стрімка могила полностью

— Або матимеш наслідки, — повторив він. — Я приватний детектив. Я дізнаюся про людей речі, які вони вважають надійно прихованими. Може, у твоєму минулому немає нічого такого, що ти не хочеш бачити на шпальтах «Сан», але якщо є, я б добре подумав, перш ніж користуватися мною, щоб вибити з Гонболда пропозицію руки та серця.

Біжу вже не плакала. Її обличчя стало жорстким, але Страйкові здалося, що щоки під шаром тонального крему трохи зблідли. Нарешті вона дістала мобільний і видалила його контактні дані, повідомлення, якими вони обмінювалися, і фотографії, які вона йому надсилала. Страйк зробив те саме на своєму телефоні, одним ковтком випив свій віскі і підвівся.

— От і добре, — сказав він, — треба тримати глуху оборону, і ця історія вичерпається.

Він покинув «Корабель», не відчуваючи жодних докорів сумління за тактики, до яких щойно удався, а тільки страшну злість на Біжу і на себе. Чи прийдуть до нього під двері папараці — покаже час, але, крокуючи у бік станції метро «Голборн», Страйк поклявся собі, що це останній раз, коли він наражає своє приватне життя чи кар’єру на небезпеку заради дурної інтрижки, покликаної відволікти його від думок про Робін Еллакотт.

Робін мусила тиждень носити знайдені полароїди в ліфчику, чекаючи на вечір четверга, щоб покласти їх у пластиковий камінь. Вона не наважувалася сховати їх десь у гуртожитку, але постійний доторк фотографій до шкіри став ненастанним джерелом тривоги — а раптом знімки вислизнуть з-під одягу? Четверта мандрівка до лісу і назад, на щастя, минула без пригод, і вона лягала спати глибоко вдоволена тим, що позбулася полароїдів.

Наступного вечора після цілого дня лекцій та співання мантр Робін повернулася до гуртожитку і побачила, що на ліжках замість помаранчевих костюмів лежать червоні.

— Чому змінився колір? — байдужим тоном спитала вдова Маріон Гакслі. Фарбована руда Маріон, чиї сиві корені відросли вже на цілий палець, часто ставила досить наївні запитання чи говорила, коли решта воліла мовчати.

— Ти що, «Відповідь» не дочитала? — огризнулася стрижена Вів’єн. — Ми, мабуть, увійшли до сезону Вкраденого пророка. Червоний — його колір.

— Дуже добре, Вів’єн, — усміхнулася Бекка Пірбрайт за кілька ліжок від них, і Вів’єн аж напиндючилася.

Але поруч зі складеним червоним одностроєм на ліжку Робін було ще дещо: коробка засобу для видалення фарби з волосся, а на ній — папірець із фразою, в якій вона впізнала цитату з «Відповіді»:

Хибне «я» прагне всього штучного і неприродного.

Істинне «я» прагне всього щирого та природного.

Робін роззирнулася і побачила, що таку саму коробку роздивляється зеленокоса Пенні Браун. Їхні погляди зустрілися; Робін усміхнулася і показала на ванну кімнату, а Пенні, усміхнувшись у відповідь, кивнула.

На подив Робін, біля раковини там стояла Луїза, ретельно зголюючи волосся перед дзеркалом. На мить їхні очі зустрілися; Луїза перша опустила погляд. Протерши тепер уже сяючу лисину рушником, вона мовчки вийшла з ванної.

— Люди мені казали, — прошепотіла Пенні, — що вона голить голову вже рік.

— Ого, — відповіла Робін. — А чому, не знаєш?

Пенні похитала головою.

Утомлена й незадоволена тим, що доведеться витрачати цінний час на вимивання синьої фарби замість сну, Робін, тим не менше, зраділа нагоді вільно поговорити з іншою вірянкою, особливо такою, чий розпорядок дня докорінно відрізнявся від її власного.

— Як у тебе справи? Я тебе майже не бачу після того, як групу Вогню переформатували.

— Чудово, — відповіла Пенні. — Ні, справді класно.

З часу прибуття на ферму її кругле обличчя схудло, під очима з’явилися тіні. Стоячи поряд перед дзеркалом, Робін та Пенні відкрили коробки і почали мастити продукт на волосся.

— Якщо почався сезон Украденого пророка, — зауважила Пенні, — то скоро ми побачимо справжню Маніфестацію.

Голос у неї був збуджений та наляканий водночас.

— Поява Утопленої пророчиці — це було щось неймовірне, правда? — озвалася Робін.

— Так, — відповіла Пенні. — Це було справді… як побачиш таке, то неможливо повернутися до звичного життя, правда? Це ніби доказ.

— Саме так, — погодилася Робін. — У мене так само.

Пенні безутішно глянула у дзеркало на своє волосся, покрите густою білою пастою.

— Все одно коріння відростало, — мовила вона, ніби переконуючи себе, що радо виконує цю вимогу.

— І чим ти займалася останнім часом? — спитала Робін.

— Ой, купою всього, — відповіла Пенні. — Готую їсти, працюю на городі. Допомагала Джейкобу. А ще вранці була цікава лекція про духовне єднання.

— Он як? — озвалася Робін. — Мені такого ще не читали… а як справи у Джейкоба?

— Йому помітно краще, — відповіла Пенні, явно вирішивши, що Робін все знає про Джейкоба.

— О, це добре, — сказала Робін, — бо чула, що він почувався не дуже.