Вона відзначила те, що до членів церкви застосовували то суворість, то поблажливість. Новоприбулі так тішилися будь-якому перепочинку від постійного напруження лекцій, навчання, роботи та співів, що показували неймовірну вдячність за найменшу винагороду. Коли старшим дітям дозволяли трохи побігати по лісу без нагляду, вони раділи так, як дитина із зовнішнього світу зраділа би, мабуть, новині, що вона їде до Диснейленду. Добре слово від Мадзу, Тайо чи Бекки, п’ять хвилин без нагляду, зайвий черпак локшини за вечерею: все це миттєво дарувало тепло та радість і показувало, наскільки нормалізувалися нав’язана покірливість та депривація. Робін розуміла, що теж починає прагнути схвалення очільників церкви, і що це прагнення походить від тваринної потреби захистити себе. Постійне переформування груп і вічна загроза остракізму виключали будь-яке відчуття справжньої солідарності між членами церкви. Лектори наголошували, що носії чистого духу жодну людину не вважають кращою чи приємнішою за інших. Вірність могла лише спрямовуватися вгору, до божества й очільників церкви, а не розповсюджуватися навсібіч.
Однак її стратегія об’єктивного аналізу способів, якими церква промивала мізки, мала лише частковий успіх. Через перманентну втому було незмінно важко розмірковувати про те, що покора тут нав’язується, а не надихається. Зрештою Робін вигадала інший трюк: почала уявляти, як розповідає Страйкові, чим живе. Це змушувало відкинути церковний жаргон, бо він би не зрозумів його, ще й почав би кпинити. Думка про те, як Страйк реготатиме з її занять — утім, вона віддала йому належне, вирішивши, що Одкровення не здасться смішним — виявилася найкращою опорою на реальність за межами Чапмен-Фарм і навіть допомогла позбутися звички до співання мантр, бо Робін привчилася уявляти, як Страйк буде шкіритися, якщо вона робитиме таке при ньому. Жодного разу Робін не спало на думку, що замість розмов зі Страйком можна уявляти розмови з Мерфі чи з котроюсь із подруг. Вона з нетерпінням чекала на новий лист, — почасти тому, що хотіла дізнатися його думку про полароїди, які минулого четверга поклала до пластикового каменя, але також і тому, що видовище його почерку підтверджувало: Страйк існує, а не породжений її уявою.
Прогулянка через темне поле і ліс наступного четверга була найлегшою за весь час, бо Робін уже добре вивчила маршрут. Розкривши пластиковий камінь і засвітивши ліхтарик, вона побачила дуже довгий лист від Страйка і аж дві шоколадки. Тільки почавши розгортати одну з них і всівшись за деревом так, щоб ліхтарика не було видно з ферми, вона зрозуміла, що немає записки від Раяна. Занадто знервована і голодна, щоб цим перейматися, Робін почала запихатися шоколадом, читаючи Страйкового листа.
