Стрімка могила полностью

— Ти про утоплення Дайю? — спитала Робін, а Бекка тим часом зникла у храмі.

— Так, і про всі чудеса, про які рузповідає БП. Сіта каже, що БП нічого не бачила. А ще сестра БП — це Емілі.

— Так, я…

— Ми думаємо, що саме тому Тато Джей не хоче прирустити з Беккою, хоч вуна дуже хоче.

— Приростити? — перепитала Робін.

— Прирустити, — повторила Шона; вони саме зупинилися вклонитися фонтану Дайю і змастити чола її водою. — Утоплена прурочиця благословить тих, хто вклуняється їй. Ну ти зовсім нічого не знаєш, так? — спитала Шона, знову підводячись. — Приростити — значить народити дитину! Я аж двох прирустила, — гордовито додала Шона.

— Двох? — перепитала Робін.

— Так, одну, коли щойно приїхала, хлопчика, його відправили до Бірмінґема, і ще духорождену дівчинку, вуна буде ще краща. Всі знають, що БП хоче прирустити від Тата Джея, а він не хоче. У неї сестра бунтівна і ще Джейкоб.

Зовсім заплутавшись, Робін спитала:

— А Джейкоб тут до чого?

— Ну ти нічого не знаєш, так? — захихотіла Шона. Вони пройшли під аркою до частини ферми, де був дитячий гуртожиток і класні кімнати та ввійшли до дверей з номером «1». За ними була занедбана класна кімната, обклеєна дитячими малюнками. Двадцятеро малюків у червоних одностроях вже сиділи за партами. Їм було, на погляд Робін, від двох до п’яти років. Вона здивувалася, що дітей так мало, адже на фермі сотня людей мала незахищений секс, але у першу чергу її вразила їхня дивна пасивність, їхні очі блукали, обличчя були відсутні, мало хто крутився — за винятком маленької Цін, яка залізла під парту і ліпила шматки пластиліну на підлогу. Хмарка білого волосся на її голові різко контрастувала зі стриженим волоссям решти дітей.

Побачивши Робін та Шону, жінка, яка вголос читала дітям, полегшено підвелася.

— Сторінка тридцять два, — сказала вона, передаючи Шоні книжку. Шона дочекалася, коли жінка вийде, кинула книжку на вчительський стіл і мовила:

— Ну добре, придумаємо їм заняття.

Вона взяла стос розмальовок.

— Будемо рузмальовувати прурока, — оголосила вона, а тоді віддала половину стосу Робін, щоб та роздала розмальовки дітям. — Ото моя, — байдуже додала Шона, показавши на заморене дівча, а тоді гаркнула: — Ану сядь!

Вона зверталася до Цін. Та почала плакати.

— Не зважай, — порадила Шона Робін. — Хай вчиться.

Тож Робін почала роздавати розмальовки, на яких був контурний малюнок Украденого пророка УГЦ. Робін чекала, що хоча б на малюнках для дітей не буде мотузки, але ні, вона гордо звисала з його шиї. Проходячи повз парту Цін, вона непомітно нахилилася, зібрала з підлоги пластилін і віддала дитині, яка перестала плакати аж так невтішно.

Ходячи між дітей, щоб похвалити чи загострити олівець, Робін чимдалі сильніше непокоїлася через їхню поведінку. Тепер, коли вона приділяла їм персональну увагу, діти на диво охоче тягнулися до неї, хоча бачили вперше в житті. Одна дівчинка без запрошення сіла Робін на коліна; друга почала гратися з її волоссям і тулитися до руки. Робін цей дитячий потяг до забороненої церквою ласки здався сумним і лякаючим.

— Ану припини! — сказала Шона до Робін просто перед класом. — Це матеріальне власництво.

Тож Робін м’яко відчепила від себе малечу і натомість пішла роздивитися малюнки на стінах, з яких частину явно намалювали старші учні, бо вона добре впізнавала сюжети. Здебільшого це було життя на Чапмен-Фарм; вона звернула увагу на далеку вежу, яка підносилася на обрії, ніби гігантська шахова фігура.

Один із малюнків особливо її зацікавив. Він був підписаний «Дериво з сокирею» і зображав велике дерево, біля підніжжя якого лежала сокира. Вона саме розглядала цей малюнок, явно намальований нещодавно, бо папір був зовсім білий, коли двері класу за її спиною прочинилися.

Робін озирнулася і побачила Мадзу у довгих червоних шатах. У класі запала мертва тиша. Діти ніби позастигали.

— Я відправила Вів’єн до стайні по Ровену, — тихо промовила Мадзу, — і дізналася, що ти забрала її із завдання, яке загадала їй я.

— Так сказали ж, що сама можу обрати пумічницю, — промовила перелякана Шона.

— З твоєї групи, — відповіла Мадзу. Її спокійний голос не пасував до виразу тонкого білого обличчя з різновисокими чорними очима. — А не з іншої.

— Вибач, — прошепотіла Шона. — Я думала…

— Ти не вмієш думати, Шоно. Ти це довела багато разів. Але ти муситимеш думати.

Мадзу пробіглася очима по дітях і спинила погляд на Цін.

— Обріж їй волосся, — наказала вона Шоні. — Я більше не хочу дивитися на це нехлюйство. Ровено, — мовила вона, уперше глянувши безпосередньо на Робін, — ходи зі мною.

У голові наморочилося від страху, коли Робін ішла через клас до Мадзу й виходила за нею назовні. Вона хотіла вибачитися, пояснити Мадзу, що гадки не мала, що не можна іти з Шоною до класу, але боялася ненароком погіршити своє становище.