— Емілі не захотіла працювати на городі, — відповіла Робін, досі не розуміючи, чим викликаний такий спротив з її боку. Попри незадоволений вигляд вона, наскільки бачила Робін, зазвичай приймала всі завдання стоїчно.
— Вуна за це заплатить, — дуже вдоволено відповіла Шона. — А ти ходи зі мною до класів. Годину пупрацюємо з першачками. Мені дузволили самій обрати помічницю, — гордовито додала вона.
— Хіба я не маю вигрібати стайні? — спитала Робін.
— Вони це зроблять, — відповіла Шона, велично вказуючи на робітників на городі. — Ходімо.
Тож Робін притулила вила до стіни стайні і пішла за Шоною під дрібним дощиком, досі ламаючи голову над вчинком Емілі, який вона тепер пов’язала з її відмовою їсти овочі за вечерею.
— В Емілі прублеми, — повідомила Робін Шона, коли вони проходили повз свинарник. — Краще тримайся від неї пудалі.
— Чому в неї проблеми? — спитала Робін.
— Ха-ха, так я тобі й сказала, — з противним самовдоволенням відповіла вісімнадцятирічна Шона. Зважаючи на її невисокий статус, Робін підозрювала, що їй нечасто випадала нагода зверхньо поставитись до когось на Чапмен-Фарм, і тепер дівчина користувалася рідкісною можливістю. За кілька останніх днів Робін виявила, що мовчання Шони під час лекції про доктрину церкви, яку читав Вілл Еденсор, зовсім не відповідала істинній натурі Шони. Насправді вона була втомливою і невгомонною балакухою.
Протягом цих кількох днів Шона за всякої нагоди підходила до Робін, узявши на себе завдання перевірити її знання термінології УГЦ, а потім просто відповідала Робін її власними словами, щось упустивши, а щось просто перекрутивши. З їхніх розмов Робін дізналася, що Шона вважає, ніби сонце обертається навколо Землі, країною керує «примістр», а Тато Джей регулярно спілкується з позаземними формами життя (такого Робін не чула більше ні від кого на фермі). Робін підозрювала, що Шона не вміє читати, бо вона уникала будь-якого написаного слова, навіть інструкцій на звороті пакетів із насінням.
Шона познайомилася з Татом Джеєм завдяки одній із багатьох програм церкви з допомоги нужденним дітям. Вона увірувала і вступила до лав церкви майже негайно, однак ключові елементи вчення УГЦ не трималися у загалом вельми піддатливій голові Шони. Вона постійно забувала, що не можна називати людей за родинними зв’язками й попри наполягання УГЦ на тому, що слава та багатство — то безглузді атрибути матеріалістичного світу, захоплювалася зірковими гостями ферми й часто обговорювала ціну та моделі взуття Нолі Сеймур.
— Чула про Джейкоба? — спитала вона у Робін, коли вони проходили повз закинутий сарай, де вона знайшла бляшанку з-під печива та полароїди.
— Ні, — відповіла Робін, яка досі думала про те, за що Емілі так ненавидить овочі.
— Вчора до нього приходив Тато Джей.
— О, він повернувся?
— Та йому вуно не треба. Він являється до людей духом.
Шона скоса глянула на Робін з-за брудних скелець окулярів.
— Не віриш мені?
— Та звісно вірю! — якомога переконливіше відповіла Робін. — Я бачила тут неймовірні речі. Бачила, як на поклик Тата Джея з’явилася Утоплена пророчиця.
— Не з’явилася, — негайно виправила її Шона, — а марафестувалася.
— Ой, так-так, звичайно, — закивала Робін.
— Тато Джей казав, що Джейкобу час піти. Його душа надто фора. І краще вже не буде.
— Хіба його не лікує доктор Джов? — спитала Робін.
— Він зробив для Джейкоба більше, ніж роблять таким у зов-нішньому світі, — відповіла Шона точнісінько як Пенні, — але Тато Джей каже, що старатися далі нема сенсу.
— А що саме не так із Джейкобом?
— Він мічений.
— Як це?
— Мічений, — пошепки відповіла Шона, — диявулом!
— А як визначити, що людина мічена дияволом? — поцікавилася Робін.
— Тато Джей такі речі бачить. Навколо повно мічених людей, їхні душі ненурмальні. Багато хто працює в уряді, і таких ми маємо викурініти.
— «Викоренити»? Як це?
— Ну, пузбутися, — стенула плечима Шона.
— Як?
— Та хуч би як, бо тільки так ми хутчіш дусягнемо Лотусового Шляху. Ти ж знаєш, що таке Лотусовий Шлях?
Робін почала відповідати, що Лотосовий Шлях — це земний рай, який настане, щойно УГЦ виграє свою битву проти матеріалістичного світу, а тоді безперешкодно перенесеться у посмертя, але Шона перебила їй.
— О, диви. БП.
Бекка Пірбрайт ішла через подвір’я перед ними. Її волосся сяяло на сонці. Робін уже чула балачки про Бекку серед чорноробів і кухонних працівників. Усі погоджувалися, що Бекка надто юна, щоб отак стрімко піднестися серед церковних чинів, і що вона надто високої думки про себе.
— А знаєш, чому ми її називаємо «БП»?
— Бо це не тільки «Бекка Пірбрайт», а й «бульбашкова персона»? — здогадалася Робін.
— Та-ак, — кивнула Шона, явно розчарована тим, що Робін сама розгадала жарт. — Овва, — додала вона, побачивши, як Бекка на мить опустилася навколішки перед фонтаном Утопленої пророчиці. — Завжди патякає, як вуна дружила з Дайю, але то брехня. Мені Сіта сказала. Знаєш Сіту?
— Так, — відповіла Робін. З підстаркуватою Сітою вона познайомилася під час останнього відрядження на кухню.
— Вуна каже, що БП і Дайю одна одну терпіти на могла. Сіта все пам’ятає, все, що було.
