І все це було поруч, подумав Страйк, коли вони з Люсі та Ле-дою жили на фермі. Він гортав сторінки, і проти волі спливали уривки спогадів: зачарована Леда при світлі багаття слухає балачки Малкольма Кровтера про соціальну революцію; діти без нагляду гасають лісом, а за ними ганяється огрядний Джеральд і, спіймавши, лоскоче здобич до нестями, що дитина аж задихається; дівчинка — ох, чорт! — маленька дівчинка плаче, скрутившись у високій траві, а інші, старші діти питають, що трапилося, вона не відповідає… йому те було не цікаво… він просто хотів покинути те страшне і злиденне місце…
— …зверни увагу на сторінку номер п’ять.
Страйк звернув — і побачив перед собою фото чорного пістолета.
— На вигляд із нього вилетить максимум прапорець із написом «Бум!»
— Так і було, — відповів Мерфі. — Це частина реманенту для фокусів, який зберігали в себе брати Кровтери.
— Мабуть, то Джеральдове, — сказав Страйк. — Він працював дитячим аніматором, поки не присвятив себе педофілії.
— Ага. Власне, поліція забрала все, що знайшла в будинку, щоб перевірити на наявність дитячих відбитків, бо він заявляв, що в нього там ніколи не бували діти.
— Не думаю, що моє джерело могло переплутати іграшкову зброю зі справжньою, — сказав Страйк, дивлячись на фото пластикового пістолета. — Вона знала, що Джеральд Кровтер показував фокуси. А що Раст Андерсен, ти щось про нього розкопав?
— Так, — відповів Мерфі і дістав з теки новий аркуш, — його, як і решту дорослих, допитали у відділку у вісімдесят шостому. Його будинок — я кажу «будинок», але насправді то була максимум халупа — виявився чистим. Ні порнокасет, ні іграшок.
— Я не думаю, що він був справжнім членом Ейлмертонської комуни, — мовив Страйк, проглянувши свідчення Раста Андерсена.
— Це збігається з моїми даними, — сказав Мерфі, постукавши по теці. — Ніхто з дітей його ні в чому не звинуватив. Деякі навіть не знали, хто то.
— Народився у Мічигані, — прочитав Страйк, — вступив до війська до вісімнадцяти…
— А після демобілізації поїхав подорожувати Європою і до Штатів не повертався. Але він не міг завезти до країни зброю, бо на той час активно діяла ІРА, і в аеропортах за цим пильнували. Звісно, це не означає, що на фермі не могло бути людини з дозволом на мисливську рушницю.
— Мені теж це спадало на думку, але моє джерело говорило про зброю узагальнено, ніби у множині.
— Що ж, якщо там була зброя, то її добре сховали, бо поліція моралі буквально все перекопала.
— Так і думав, що той слід був надто слабкий, — сказав Страйк, віддаючи Мерфі папери. — Можливо, згадка про зброю була просто для більшої загрозливості.
Чоловіки пригубили своє пиво. За столиком запанувала виразна скутість.
— Скільки ще їй доведеться там пробути, як гадаєш? — спитав Мерфі.
— Це не мені вирішувати, — відповів Страйк. — Вона може вийти коли схоче, але наразі обирає залишатися. Каже, що не вийде, поки не знайде якогось компромату на церкву. Ти ж знаєш Робін.
«Але не так добре, як я».
— Так, вона людина цілеспрямована, — погодився Мерфі. А тоді, по короткій паузі: — Цікаво, що ви з нею взялися за УГЦ. Я про неї вперше почув років п’ять тому.
— Справді?
— Так. Ще носив уніформу. Один тип в’їхав з вулиці просто у вітрину. Був нанюханий до чортиків. Поки я його арештовував, усе казав: «Та ви хоч знаєте, хто я?» Я гадки не мав. Виявилося, що учасник якогось реаліті-шоу, яке я не дивився. На ім’я Джейкоб Мессенджер.
— Джейкоб? — перепитав Страйк.
— Так. Манірний, перекачаний, весь у фальшивій засмазі. Збив жінку з дитиною. Хлопчик не постраждав, а от мати — дуже сильно. Мессенджер отримав рік, вийшов за пів року. А тоді я прочитав у газеті, що він вступив до УГЦ. Намагався, знаєш, відбілити репутацію. Побачив світло і вирішив стати хорошим хлопчиком. Сфотографувався з дітьми-інвалідами.
— Цікаво, — сказав Страйк, який занотував більшу частину почутого. — На Чапмен-Фарм є якийсь Джейкоб, і він сильно хворіє. Не знаєш, чим тепер займається Мессенджер?
— Гадки не маю, — відповів Мерфі. — То що, власне, вона там робить? Вона мені майже нічого не розповідає у листах.
— Та в неї просто немає часу писати по два звіти вночі у лісі, — пояснив Страйк, потай тішачись, що Мерфі доводиться його про це питати. Він не піддавався спокусі читати листи Робін Раяну, але з приємністю відзначав, що вони значно коротші, ніж листи, адресовані йому. — Вона в нормі. Судячи з усього, цілком успішно підтримує своє інкогніто. Уже добула трохи цікавих відомостей. Але поки нам немає чим погрожувати церкві. На жаль.
— Шанси дочекатися якогось криміналу, щоб стався просто в неї на очах, невисокі.
— Якщо я знаю Робін, — («а таки знаю, і то дуже добре»,) — вона не сидітиме, склавши руки в очікуванні.
Чоловіки випили ще пива. Страйк бачив, що Мерфі хоче додати щось іще, і подумки готував серйозну відсіч на випадок, якщо він скаже, що Страйк вчинив безвідповідально, відправивши Робін на таке завдання під прикриттям, чи звинуватить його у спробі зіпсувати їм стосунки.
— Я не знав, що ти дружив із Вордлом, — мовив Мерфі. — Він мене не те щоб любить.
Страйк напустив на себе байдужість.
