— Якось я дуже паскудно повівся у пабі. Я тоді ще пив спиртне.
Страйк буркнув щось тоном чи то розуміння, чи то згоди.
— У мене тоді шлюб уже розвалювався, — провадив Мерфі.
Страйк бачив, що Мерфі цікаво, що саме розповів йому Вордл, і залюбки тримав максимально загадкове обличчя.
— То що плануєш робити далі? — спитав Мерфі, коли з тривалої мовчанки зрозумів, що Страйк не розповість, які саме незугарні речі про Мерфі йому відомі. — Скажеш Робін шукати зброю?
— Точно попереджу, щоб пильнувала на цю тему, — відповів Страйк. — Але дякую за ці відомості. Дуже помічно.
— Ну, я й сам зацікавлений, щоб мою дівчину не пристрелили, — сказав на це Мерфі.
Страйк зауважив напружений тон, усміхнувся, глянув на годинник і заявив, що йому час іти.
Може, він і не дізнався нічого про вогнепальну зброю на Чапмен-Фарм, проте вважав, що ці двадцять хвилин минули не дарма.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
«Я так втомилася… ти навіть не уявляєш, наскільки… як я хочу вибратися звідси…»
Робін подумки зверталася до свого партнера за агенцією, вилами вигрібаючи гній зі стайні ширських коників. Минуло п’ять днів, відколи її понизили з високорівневої групи, і не видно було, щоб її збиралися вилучати з товариства найнижчих чорноробів. Чим вона заслужила покарання. Робін теж не знала. Окрім дуже коротких сеансів співання мантр у храмі, увесь час Робін тепер був відданий фізичній праці: вона доглядала худобу, прибирала і працювала у пральні та на кухні.
На свій Тиждень служіння приїхала нова група кандидатів, але Робін до них і близько не підпустили. Вона бачила, як новачків водять по фермі і загадують їм різні завдання, але її, вочевидь, не вважали достатньо надійною, щоб наглядати за ними — на відміну від Вів’єн та Амандіпа.
Віряни, зайняті важкою фізичною працею, отримували не більше їжі, ніж ті, хто сидів на лекціях та семінарах, а спали ще менше, бо мусили зрання іти по яйця на сніданок, а ввечері мили посуд після сотні людей. Виснаження Робін сягнуло такого рівня, що її руки трусилися, коли не тримали якесь знаряддя праці чи стос тарілок, на периферії зору миготіли тіні, а все тіло боліло, ніби під час грипу.
На мить спинившись і опершись на вила — весняний день був нежаркий, але вона все одно пітніла — Робін глянула в бік свинарника, який було видно крізь двері стайні, де двійко здоровенних свиноматок дрімало під мінливим сонцем серед багна та фекалій; ніздрів Робін досягав сірчасто-амонієвий сморід, що розливався у вологому повітрі. Роздивляючись їхні голі п’ятачки, маленькі очі й жорстку щетину на тілах, вона згадала, що Абіґейл, доньку Вейса, змусили спати поруч із ними голою у тому бруді. Стало гидко.
Вона чула голоси з городу, де кілька людей саджали овочі й розпушували землю. Тепер Робін точно знала, що убогі овочі, вирощувані на ділянці біля свинарника, тільки створювали ілюзію, ніби церква живе з землі; вона на власні очі бачила величезну комору з пачками локшини швидкого приготування, банками консервованих томатів і промисловими коробками розчинного супу.
Робін повернулася до вигрібання стайні, коли до її вух долинув якийсь гамір на городі. Вийшовши до входу, вона побачила, що Емілі Пірбрайт і Дзян Вейс горлають одне на одного, а решта робітників із жахом дивляться на них.
— Роби, що тобі сказано!
— Не буду! — кричала Емілі, вся червона.
Дзян спробував силоміць пхнути Емілі в руки сапку, і вона аж похитнулася і відступила на кілька кроків, але не піддалася.
— Не буду я цього робити, чорт забирай! — закричала вона на Дзяна. — І ти мене не змусиш!
Дзян заніс сапку над головою Емілі, наступаючи на неї. Хтось із натовпу закричав «ні!», а Робін із вилами у руках вилетіла зі стайні.
— Не займай її!
— Повертайся до роботи! — закричав на Робін Дзян, але видно було, що він передумав бити Емілі сапкою і натомість схопив її за руку і потягнув з городу.
— Відчепися! — закричала вона, ляскаючи його вільною рукою. — Відчепися, чорт довбаний!
До них кинулося двоє молодиків у червоних одностроях і за кілька хвилин умовили Дзяна відпустити Емілі, яка негайно втекла за ріг стайні й зникла з очей.
— Матимеш проблеми! — закричав їй услід Дзян, який увесь спітнів. — Мама Мадзу тобі покаже!
— Що сталося? — спитав голос за спиною Робін. Та озирнулася, і в неї упало серце. Це знову була молода жінка в окулярах і з великою родимкою на підборідді, з якою Робін познайомилися у перший день на городі. Дівчину звали Шона, і Робін щось надто часто бачила її останнім часом.
