Здивований цією реакцією Страйк повернувся до дошки, тепер дивлячись на праву колонку, де були фотографії людей, які жили на Чапмен-Фарм і померли не своєю смертю.
Зверху була стара газетна вирізка замітки про загибель Пола Дрейпера, яку Страйк знайшов кілька днів тому. Під заголовком «Подружжя засуджено за вбивство сучасного раба» розповідалося про те, як безхатька Дрейпера прихистило подружжя, обидва члени якого вже відбували терміни за насильницькі злочини. Вони змусили Дрейпера працювати для них, а спати відправляли до повітки. За пів року Дрейпер помер під час побиття. Його виснажене й частково спалене тіло знайшли на будівельному майданчику неподалік. Нікого з живих родичів Дрейпера Страйк наразі не знайшов. З його фотографії дивився лагідний круглолиций хлопець років дев’ятнадцяти з коротким пелехатим волоссям.
Далі погляд Страйка упав на полароїди, які знайшла на Чапмен-Фарм Робін і на яких було зображено чотирьох оголених людей у масках свиней. Волосся молодика, якого содомізував чоловік із татуюванням, могло належати Дрейперу, але з огляду на вік фотографій неможливо було сказати точно.
Під фото Дрейпера був єдиний портрет Кевіна Пірбрайта, який вдалося роздобути Страйку, знову-таки взятий із газетної статті про його вбивство. З нього дивився блідий і якийсь провинний молодик з подзьобаним шрамами від акне обличчям. Поруч із цим зображенням було фото місця його вбивства. Вже вкотре Страйк кинув погляд на видовбану ділянку стіни, де лишилося тільки одне слово: «свині».
Останні дві фотографії в цій колонці були і найдавнішими: на них були перша дружина Вейса Дженніфер та Дайю.
Начесане та завите волосся Дженніфер Вейс нагадало Страйкові про дівчат, з якими він вчився у школі у вісімдесяті, але жінкою вона буде дуже привабливою. З добутих Страйком відомостей ніщо не суперечило оповіді її доньки про утоплення як чистий трагічний випадок.
Останньою він роздивився фотографію Дайю. Дівчинка з лицем кролички щербато усміхалася йому з нечіткого газетного фото: семирічна дитина, яка загинула на тому самому пляжі, що й Дженніфер Вейс.
Відвернувшись від дошки, він знову потягнувся по телефон. Страйк уже багато разів — і все марно — дзвонив Гітонам, до яких вибігла з пляжу Шері після утоплення Дайю. І все ж, керуючись скоріше надією, ніж якимись очікуваннями, він набрав їх знову.
На його подив, цього разу слухавку взяли.
— Алло? — спитав жіночий голос.
— Добридень, — сказав Страйк, — це місіс Гітон?
— Та ні, це я, Ґіліян, — відповіла жінка із сильним норфолкським акцентом. — А ви хто?
— Я намагаюся зв’язатися з містером та місіс Гітон, — сказав Страйк. — Вони продали будинок?
— Та ж ні, я тут тільки квіточки пуливаю. А вони в Іспанії. А хто ви? — знову спитала вона.
— Моє ім’я Корморан Страйк. Я приватний детектив і хотів дізнатися, чи можу я поговорити…
— Страйк? — перепитала жінка на тому кінці. — То не ви того душителя піймали?
— Я. Я сподівався поговорити з містером та місіс Гітон про дитину, яка потонула у 1995-му. Вони виступали свідками під час дізнання.
— Овва, так, було таке, — озвалася Ґіліян. — Я це пам’ятаю. Ми давні друзі.
— Чи скоро вони планують повернутися до Англії? Я б волів поговорити особисто, але якщо вони не можуть…
— Леонард, бачте, ногу зламав, — пояснила Ґіліян, — тож вони затримаються у Фуенхіролі. В них там будинок. Але йому вже краще. Шеллі каже, вони за пару тиждень повернуться.
— Ви не могли б спитати, чи не будуть вони проти поспілкуватися зі мною після повернення? Я радо приїду до Кромера, — додав Страйк, якому хотілося на власні очі побачити місце, де загинули Дженніфер та Дайю.
— Ой, — із відвертим захватом відповіла Ґіліян. — Та звісно. Я впевнена, що вони будуть раді допомогти.
Страйк залишив жінці свій номер, подякував, поклав слухавку і ще раз підняв очі на дошку.
Там лишався останній папірець: кілька рядків з вірша, надрукованого у місцевій газеті в Норфолку, де вдівець оплакував покійну дружину.
Це були сильні слова, але належали вони не Вейсові. Прочитавши ці рядки, Страйк одразу запідозрив, що десь уже це бачив, і справді знайшов вірш поета Джорджа Бейкера «На порятунок друга від утоплення біля узбережжя Норфолку». Вейс узяв перші рядки чужого твору і замінив «плавця» — врятований друг Бейкера був чоловіком — на «плавчиню».
