Стрімка могила полностью

Це був безсовісний плагіат, і Страйк здивувався, як це в газеті ніхто нічого не помітив. Його зацікавила не лише крадіжка чужого вірша, а й егоїзм удівця, який хотів виставити себе поетом одразу по смерті дружини, ще й обрав текст, який розповідав про саму смерть Дженніфер, а не про її прижиттєві чесноти. Абіґейл, звісно, змалювала батька як афериста та нарциса, але вона стверджувала, що смерть Дженніфер щиро засмутила Вейса. Брудна крадіжка Бейкерового вірша для публікації в місцевій газеті не скидалася, на погляд Страйка, на вчинок справді згорьованого чоловіка.

Іще хвилину він стояв і споглядав фотографії людей, які загинули не своєю смертю — двоє від води, двоє від побоїв і один від кулі, випущеної в голову. Тоді його погляд повернувся до полароїдів із чотирма людьми у масках свиней. А потім Страйк сів за стіл і записав ще кілька питань до Джордана Рейні.

Наступного ранку ваги у ванній кімнаті сповістили Страйка про те, що до поставленої мети йому лишилися скинути менше чотирьох кілограмів. Це його підбадьорило й допомогло утриматися від спокуси з’їсти пончик по дорозі до в’язниці Бедфорд.

В’язниця являла собою потворну будівлю з червоної та жовтої цегли. Постоявши у черзі та пред’явивши дозвіл на відвідини, він разом із друзями та рідними ув’язнених пішов до кімнати очікування, схожої на спортивну залу в білих та зелених кольорах, де на однаковій відстані стояли квадратні столи. Страйк із порогу впізнав Рейні, який уже сидів і чекав на нього.

В’язень, убраний в джинси та сіру кофту, здавався точно тим, ким був: небезпечною людиною. Височезний, худий, проте широкоплечий, він мав поголену голову і жовтувато-брунатні зуби. Майже кожну видиму ділянку його тіла вкривали татуювання: навіть на горлі була морда тигра, а більшу частину лівої щоки приховував піковий туз. Коли Страйк сів навпроти нього, Рейні глянув на міцного чорношкірого в’язня, який мовчки стежив за ними з-за сусіднього столу, а Страйк за ці кілька секунд встиг помітити на лівій кисті Рейні кілька витатуйованих ліній — три перервані, три суцільні. Також він відзначив, що піковий туз на обличчі частково приховує старий шрам.

— Дякую, що погодився зі мною зустрітися, — мовив Страйк, коли арештант розвернувся до нього.

Рейні тільки рохнув. Страйк звернув увагу на те, що він моргає ніби сповільнено, лишаючи очі заплющеними на частку секунди довше, ніж більшість людей. Враження це справляло дивне: ніби великі, з довгими віями, ясні й блакитні очі самі дивувалися, що опинилися на такому обличчі.

— Як я згадував по телефону, — сказав Страйк, дістаючи записник, — мене цікавить інформація про Універсальну гуманітарну церкву.

Рейні склав руки на грудях і сховав кисті під пахви.

— В якому віці ти приєднався до них? — спитав Страйк.

— У сімнадцять.

— З яких міркувань?

— Треба було перекантуватись.

— Норфолк — це далеченько. Ти ж виріс у Тауер-Гемлетс?

Те, що Страйк це знає, Рейні не потішило.

— Я у Тауер-Гемлетс тіки з дванадцяти років жив.

— А до цього?

— З мамкою в Норфолку. — Рейні ковтнув, і рух помітного кадика змусив тигра на його горлі зморщитись. — Як померла, то перебрався до Лондона, до мого старого. Потім жив в опікунів, потім на вулиці, потім на Чапмен-Фарм.

— Тобто ти народився у Норфолку?

— Так.

Це пояснювало, яким чином юнак із такою біографією, як у Рейні, потрапив у таку сільську глушину. З досвіду Страйк знав, що цей типаж рідко сходить з орбіти столиці — власне, майже ніколи.

— Мав там родичів?

— Та нє. Хотів змінити обстановочку.

— Тебе переслідувала поліція?

— Завжди, — без усмішки відповів Рейні.

— Як ти дізнався про Чапмен-Фарм?

— Ми з іншим хлопом бомжували в Норвічі, зустріли дівчат, ті збирали гроші для УГЦ і нас запросили.

— Інший хлоп — це не Пол Дрейпер?

— Так, — кивнув Рейні, знову не радий, що Страйк стільки знає.

— Як гадаєш, із яких міркувань дівчата з УГЦ запросили на ферму двох безхатьків?

— На фермі багато важкого треба носити.

— Тобі довелося стати вірянином, щоб там жити?

— Так.

— І довго ти там лишався?

— Шось три роки.

— В такому віці це довго, — зауважив Страйк.

— Я тварин люблю, — заявив Рейні.

— Крім, як ми вже з’ясували, свиней.

Рейні облизав зуби, не розтуляючи губ, повільно моргнув і відповів:

— Їх не люблю. Бздять дуже.

— Я думав, свині чисті тварини.

— Неправильно ти думав.

— А тобі часто сняться кошмари про щось, якщо воно погано пахне?

— Я просто не люблю свиней.

— І це не тому, що «свиня вчиняє захланно»?

— Шо? — спитав Рейні.

— Я чув, що свиня має особливе значення в «Ї Цзін».

— А шо то?

— Книжка, з якої ти взяв оту гексаграму на лівій руці. Можна подивитися?

Рейні неохоче підкорився, вийнявши долоню з-під пахви і простягнувши Страйкові.

— Котра це гексаграма? — спитав Страйк.

Рейні, здавалося, не мав охоти відповідати, та зрештою сказав:

— П’ятдесят шоста.

— І що вона означає?

Рейні двічі моргнув, а тоді буркнув:

— Блукальця.

— Чому саме його?