— «Той, хто не має друзів — це блукалець». Я ше малий був, як це набивав, — додав він і знову сховав руку під пахву.
— Тобто вони прищепили тобі свою віру?
Рейні промовчав.
— Маєш якусь думку про релігію УГЦ?
Рейні знову глянув на здорованя за сусіднім столом, який, замість розмовляти зі своїм відвідувачем, загрозливо дивився на нього. Роздратовано стенувши широкими плечима, Рейні неохоче відповів:
— Я всяке бачив.
— Наприклад?
— Всякі штуки, шо вони можуть.
— «Вони» — це хто?
— Вони. Отой Джонатан і ця… вона ше жива? — спитав Рейні. — Мадзу?
— А чому вона мала померти?
Рейні не відповів.
— То що за штуки ти бачив у виконанні Вейсів?
— Та… речі зникали. Духи всякі…
— Духи?
— Я бачив, як вона викликала духа.
— І на що цей дух був схожий? — спитав Страйк.
— На привида, — відповів Рейні, обличчям ніби кидаючи Страйку виклик — мовляв, тільки засмійся мені. — У храмі. Я сам бачив. Такий… прозорий.
Рейні знову повільно моргнув, а тоді спитав:
— А шо, ти з кимсь говорив, хто теж там був?
— Ти вважаєш, що той привид був справжній? — проігнорував його питання Страйк.
— Не знаю… мабуть шо так, — відповів Рейні. — Ти, бляха, того не бачив, — додав він із тінню гніву, а тоді глянув на охоронця за Страйком і додав із силуваною стриманістю, — хоч, може, то і фокус. Не знаю.
— Я чув, що за наказом Мадзу ти відшмагав себе по обличчю, — сказав Страйк, уважно дивлячись на Рейні, і справді, обличчя ув’язненого здригнулося. — За що?
— Вдарив типа на ім’я Ґрейвз.
— Александр Ґрейвз?
Рейні ще сильніш нашорошився, знову зрозумівши, як добре Страйк підготувався.
— Так.
— Чому ти його вдарив?
— Бо чмошник.
— Тобто?
— Задовбав. Весь час ніс якусь довбану пургу. І до мене ліз. Я задовбався це витримувати і, коротше, насував йому. Але там не можна було битися. Братська любов, — пояснив Рейні, — і все таке.
— Ти мені не схожий на людину, яка погодиться шмагати себе по обличчю.
Рейні промовчав.
— Отой шрам у тебе на обличчі — це від батога?
І знову Рейні не відповів.
— Чим вона тобі погрожувала, що ти погодився на це? — спитав Страйк. — Поліцією? Мадзу Вейс знала, що за тобою кримінал?
І знову ясні блакитні очі з густими віяли повільно моргнули, а тоді Рейні нарешті відповів:
— Так.
— Звідки?
— Там треба було типу сповідуватися. Перед усіма.
— І ти їм розповів, що тебе переслідує поліція?
— Сказав, шо в мене проблеми. Воно… затягувало, — сказав Рейні. Тигр на горлі знову пішов зморшками. — Це не можна зрозуміти, якшо не був там. З ким ти ше говорив, шо там жили?
— З кількома людьми, — відповів Страйк.
— З ким саме?
— А чому ти питаєш?
— Та просто.
— З ким на Чапмен-Фарм ти мав найближчі стосунки?
— Ні з ким.
— Бо в блукальця немає друзів?
Можливо, не маючи іншого способу відреагувати на цей м’який сарказм, Рейні витягнув праву руку з-під пахви й почав длубатися в носі. Оглянувши пальці і скинувши добуте під час операції на підлогу, він знову сховав руку під пахву і зиркнув на Страйка.
— З Дурком я дружив.
— Я чув, що в нього теж не склалося зі свинями. Випадково випустив їх і був за це побитий.
— Не пам’ятаю такого.
— Справді? Його мали відшмагати, але двоє дівчат сховали батіг, і натомість вірянам було наказано побити його.
— Не пам’ятаю такого, — повторив Рейні.
— Згідно з моєю інформацією, побиття було таким сильним, що у Дрейпера міг бути травмований мозок.
Рейні пожував щоку, а тоді повторив:
— Ти там, бляха, не був.
— Саме так, — відповів Страйк, — і тому я питаю у тебе, що там сталося.
— Дурко й до побиття був не дуже, — мовив Рейні і, ніби пожалкувавши про ці слова, щойно вони в нього вирвалися, з притиском додав: — Ти на мене Дрейпера не повісиш. Його там купа людей дубасила і руками, і ногами. Шо тобі взагалі треба?
— Отже, на Чапмен-Фарм ти товаришував тільки з Дрейпером? — проігнорував це питання Страйк.
— Тільки, — відповів Рейні.
— Ти знав Шері Ґіттінз?
— Трохи.
Страйк відзначив занепокоєний тон Рейні.
— А ти не знаєш, куди вона подалася, коли пішла з Чапмен-Фарм?
— По нулях.
— А як щодо Абіґейл Вейс, її ти знав?
— Трохи, — так само занепокоєно відповів Рейні.
— А Кевіна Пірбрайта?
— Ні.
— Він був дитиною, коли ти жив на фермі.
— Я біля дітей не терся.
— Кевін Пірбрайт часом не зв’язувався з тобою останнім часом?
— Ні.
— Точно?
— Та точно, бляха, точно. Я пам’ятаю, хто зі мною зв’язувався, а хто ні.
— Він писав книгу про УГЦ. Я собі гадав, що він мав би спробувати тебе знайти. Він тебе пам’ятав.
— І шо? Він мене не знайшов.
— Минулого серпня Пірбрайта застрелили у власній квартирі.
— А я минулого серпня вже тут сидів. Як би я, бляха, його застрелив?
— До цього були два місяці, коли Кевін був живий і писав книгу, а ти ще був на волі.
— І шо? — знову спитав Рейні, люто моргнувши.
— Убивця Кевіна забрав його ноутбук.
— Я кому кажу, шо я був тут, коли його застрелили, — як би я, бляха, украв довбаний ноутбук?
— Я не стверджую, що ти його украв. Я намагаюся донести, що людина, яка це зробила, знає, говорив ти з Пірбрайтом чи ні. Дізнатися в людини пароль, коли наставляєш на неї пістолет, неважко.
— А хрін знає, про шо ти, — заявив Рейні. — Я з ним не розмовляв.
Але на верхній губі в нього виступив піт.
