— Ну ж бо, тату, — сказав Ед, поклавши руку серу Коліну на плече. — Тримайся.
— Зазвичай ми так не поводимося, — сказав сер Колін до Страйка та Робін, витираючи очі і намагаючись усміхнутися. — Просто Саллі… це так… це було зовсім недавно…
Із відразливою, на думку Робін, доречністю до столика підійшов офіціант і запропонував подати обід.
— Так, чудова ідея, — хрипко погодився сер Колін. — Треба поїсти.
Поки було принесено меню і зроблено замовлення, сер Колін уже опанував себе. Коли офіціант відійшов, він сказав:
— Джеймс, звісно, до певної міри правий. Вілл неймовірно розумний і дискутує як сам диявол. Я просто намагаюся пояснити, що… що поруч із потужним розумом у ньому завжди була за-непокійлива наївність. Він має достоту добрі наміри і справді хоче зробити світ кращим, але любить, щоб у всьому були порядок та правила. До зустрічі з пророками УГЦ він захоплювався соціалізмом, а до того з нього був нестерпний кабскаут — нестерпний для ватажків, бо не любив галасливих ігор, але нам із ним теж було важко, бо він вічно робив щось корисне і завжди хотів посперечатися, чи корисну річ від нього вимагають, чи йому слід самому оцінювати свої вчинки.
Але справжня біда Вілла, — додав сер Колін, — полягає в тому, що він не бачить зла. Зло для нього — теоретичне явище, безлика світова сила, яку слід викорінити. Він абсолютно не здатен розпізнати його зблизька.
— Ви вважаєте УГЦ злом?
— О так, містере Страйку, — тихо відповів сер Колін. — Боюся, я саме такої думки.
— Ви намагалися прийти до нього? Пропонували нові зустрічі?
— Так, але він відмовився. На Чапмен-Фарм допускаються тільки віряни, а коли ми з Едом хотіли поговорити з Віллом у храмі на Руперт-Корт, нас туди не пустили. Це зареєстрована культова споруда, тож вони мають законне право не пускати відвідувачів. З того факту, що нас не пустили до церкви, ми виснували, що в них є фотографії родичів Вілла, яких служителям наказано не пускати.
Я згадував у телефонній розмові, що фірма Паттерсона прокололася саме на цьому. Вони відправили до храму того самого чоловіка, який стежив за фермою. Навколо Чапмен-Фарм всюди камери, тож служителі церкви знали, як він виглядає, і коли він з’явився на Руперт-Корт, то почув, що вони знають, хто він і на кого працює, і що Вілл теж в курсі, що я послав приватного детектива стежити за ним. Після цього я розірвав контракт із агенцією Паттерсона. Вони не просто не дістали інформації, яка б допомогла мені витягнути Вілла, а ще й додали церкві аргументів проти нашої сім’ї.
— Тож Вілл і досі на Чапмен-Фарм, правильно?
— Так, наскільки нам відомо. Іноді він збирає пожертви у Норвічі та Лондоні. Буває, що ночує в храмі на Руперт-Стріт, але зазвичай мешкає на території ферми. Кевін казав, що ново-навернені, яких не підвищують до проведення семінарів та молитовних зібрань, так і лишають в центрах для промивання мізків, які церква називає духовними ретритами. Схоже, що на Чапмен-Фарм багато важкої праці.
— Як ви познайомилися з цим… — Страйк зазирнув у нотатки, — Кевіном Пірбрайтом?
— Через його блог про УГЦ, — відповів сер Колін.
— Він не був би проти поговорити з нами?
— Певен, що він був би тільки за, — тихо відповів сер Колін, — але він помер. Застрелений в серпні минулого року.
— Застрелений? — в унісон перепитали Страйк і Робін.
— Так. Однією кулею в голову, у власній квартирі в Кеннінґ-Тауні. Це не було самогубство, — додав сер Колін, правильно вгадавши питання Страйка. — На місці злочину не було зброї. Пат-терсон говорив із поліцією: кажуть, то вбивство через наркотики. Кажуть, Кевін ними торгував.
— Ви про це знали?
— Ні, та й звідки… гадаю, бідаха хотів справити на мене гарне враження, — сумно сказав сер Колін. — Показатися адекватнішим, ніж насправді. У нього більше нікого не було, всі його рідні досі в УГЦ. Я не бував у нього вдома, і тільки під кінець він зізнався, наскільки йому було важко писати про все, що з ним сталося, збирати уривки спогадів для книжки про УГЦ. Я мав би здогадатися, мав би знайти для нього якусь допомогу. Мав би зрозуміти, що це скалічена душа, а не сприймати його як свою зброю проти церкви.
Перед тим, як його застрелили, я десь місяць не мав від нього звісток. Хвороба Саллі виявилася смертельною, а я списав Ке-віна з рахунків через його хаотичну і незручну поведінку: справа була не лише в моєму бажанні витягнути Вілла з УГЦ, — він і собі шкодив. Влаштував огидну сцену на читанні нової книжки Джайлза Гармона, лаявся, кричав. Я весь час намагався донести до нього, що від такої тактики сама тільки шкода, але він був дуже розгніваний, дуже ображений.
— А ви особисто вірите, що його вбили через наркотики?
Ед скоса глянув на батька, а той повагався і відповів:
— Коли я дізнався про його убивство, я був дуже на нервах, і… правду кажучи, я справді одразу подумав про УГЦ.
— Але тепер ви іншої думки?
