Джеймс Еденсор, схожий на батька в усьому, тільки чорнявий і не такий приязний на вигляд, підвівся, щоб потиснути руки, а Едвард, білявий, з великими блакитними очима, лишився сидіти. Робін помітила шрам у нього на скроні. До його стільця був притулений ціпок.
— Дуже люб’язно з вашого боку відгукнутися, — сказав сер Колін, коли всі сіли. — Бажаєте щось випити?
Коли Страйк та Робін відмовилися, сер Колін негучно прочистив горло, а тоді почав:
— Що ж… спершу варто сказати, — я не маю певності, що ви зможете нам допомогти. Як я уже казав по телефону, ми зверталися до приватних детективів, але нічого доброго з цього не вийшло. Насправді стало навіть гірше. Однак вас мені рекомендувала родина Чизвеллів, мої давні знайомі. Іззі запевнила мене, що якщо ви не будете впевнені у своїй спроможності допомогти мені, то одразу так і скажете… що, як на мене, високий комплімент.
— Ми справді не беремося за безнадійні, на наш погляд, справи, — запевнив Страйк.
— У такому разі, — мовив сер Колін, з’єднуючи кінчики пальців, — я окреслю ситуацію, а ви дасте їй свою експертну оцінку. Так, звісно, прошу, — додав він, відповідаючи на мовчазне питання Страйка, який потягнувся по записник.
Навіть якби він не знав, ким раніше працював сер Колін, Страйк зрозумів би, що цей чоловік уміє викладати інформацію послідовно і зв’язно, тож просто налаштувався записувати.
— Гадаю, почати треба з Вілла, — сказав державний службовець. — Він — наша молодша дитина і народився… не хочу сказати, що випадково, але Саллі завагітніла у сорок чотири роки, і якийсь час ми не усвідомлювали цього. Але після первісного шоку ми, звісно, дуже зраділи.
— А ми з Джеймсом не дуже, — втрутився Едвард. — Нікому не хочеться думати, що батьки у віці сорок плюс займаються
Сер Колін усміхнувся.
— Що ж, це був, скажімо так, шок для всіх, — підсумував він. — Але ми дуже упадали за Віллом, коли він народився. Він був чарівним хлоп’ям. Вілл завжди був дуже розумний, але в його шість-сім років ми почали перейматися, що щось не так. Він був схильний сильно захоплюватися — ставав практично одержимий певними речами — і не терпів порушень звичного розпорядку. Речі, які легко давалися іншим дітям, його бентежили. Він не любив великих людських зібрань. На дитячих святах ішов нагору і читав там чи грався наодинці. Ми трохи непокоїлися, тож відвели його до психолога, де було встановлено, що Вілл належить до аутичного спектру, але форма м’яка. Нам сказали, що нічого страшного чи серйозного тут немає. Також психолог сказав, що в нього дуже високий інтелект. Нас це не здивувало: він неймовірно легко обробляв і запам’ятовував інформацію, а читав як діти, старші років на п’ять.
Я розповідаю все це, — провадив сер Колін, — бо вважаю, що специфічне поєднання здібностей та особливостей Вілла принаймні частково допомогло УГЦ завербувати його. До того вже стався інцидент, який нас сильно стривожив і мав би стати попередженням.
У чотирнадцять років Вілл спізнався з компанією хлопців зі школи, які називали себе радикальними соціалістами і буцімто оголосили війну будь-якій владі. Вілл дуже легко піддавався людям, яким ніби подобався, бо на той час не мав близьких друзів. Він пристав на їхню філософію підриву всього і почав читати різні матеріали з теорії соціалізму. Він зрозумів, що відбувається, тільки коли хлопці вмовили його підпалити каплицю. Його мало не вигнали зі школи, і тільки втручання однокласниці його врятувало. Дівчина знала, що ці хлопці просто знущалися з Вілла і хотіли побачити, наскільки далеко можуть завести його.
Після цього ми з Саллі, — розповідав далі сер Колін, — провели з ним дуже довгу розмову. Ми зрозуміли, що Віллові складно розпізнати обман. Для нього існує тільки чорне та біле, і від інших він чекає такої самої прямоти. Це і спокусило тих хлопців підмовити його на підпал.
Але після того випадку в жодні історії Вілл не встрягав, а з віком навчився заводити друзів. Що характерно, він накупив собі книжок про аутизм і дотепно жартував про це. У випускному класі ми з Саллі вже були певні, що він дасть собі раду в університеті. Він уже довів, що здатен знаходити справжніх друзів, а вчився взагалі відмінно.
Сер Колін зробив ковток кави. Страйк, якому подобалося те, як держслужбовець викладає інформацію, не мав питань і просто чекав, коли той продовжить.
— А тоді, — мовив сер Колін, відставивши чашку, — за три місяці до запланованого від’їзду Вілла до Дарема Ед потрапив у дуже серйозну аварію.
— У вантажівки відмовили гальма, — пояснив Ед. — Водій не впорався з керуванням на світлофорі і влетів просто в моє авто.
— Боже, — сказала Робін. — І ви…
— Він п’ять днів був у комі, — відповів сер Колін, — а потім мусив заново учитися ходити. Як ви можете собі уявити, вся наша увага була віддана Едові. Саллі практично жила у шпиталі.
