Вона автоматично розвернулася на звук свого імені й за мить із крижаним жахом зрозуміла, що накоїла. Маленький хлопчик тримав у руці іграшкового птаха з червоною грудкою і саме знайомив його з черепашкою, яку щойно купив йому батько. Вів’єн дивилася на Робін з подивом.
— Це моє прізвисько, — пояснила Робін із силуваним смішком, коли батько з сином відійшли. — Моя сес… одна з моїх живих речей так іноді мене називає.
— А, — відповіла Вів’єн. — Але чому Робін?
— У неї була книжка про Робіна Гуда, — на ходу вигадала Робін. — Улюблена, ще до мого народження. Вона хотіла, щоб батьки мене назвали Роб…
Вона не договорила. Вулицею до них мчав Тайо, весь червоний і спітнілий. Люди оберталися, коли він важко гупав повз у білому однострої та з сердитим і водночас схарапудженим обличчям.
— Проблема, — видихнув він, опинившись у наметі. — Емілі зникла.
— Що? — ахнула Вів’єн.
— Клятий Дзян, — відповів Тайо. — Давайте сюди сейф і спаковуйте товар. Ми повинні її знайти.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Коли Тайо побіг геть із сейфом, Робін та Вів’єн зняли тканину з намету, а металеві конструкції залишили.
— Лиши то все, — панічно кинула Вів’єн, коли Робін розіпхала останніх черепашок і солом’яних лялечок по коробках. — О Боже мій. А раптом вона стала ПБ?
Скринька для пожертв брязкотіла у Робін в руках, коли вони бігли вздовж Касл-стріт. Робін дивувалася тому, наскільки цілковито та без тіні сумніву Вів’єн приймає як факт те, що доросла жінка, що вирішила відірватися від групи, становить небезпеку. Невже власна паніка Вів’єн не змусила її замислитися про те, нащо взагалі потрібен такий жорсткий контроль? Вочевидь, ні: Вів’єн забігала у кожну крамницю, що їм траплялася, ніби перелякана мати, в якої втекла мала дитина. В однакових білих костюмах і з брязкітливою скринькою, яку притискала до грудей Робін, вони привертали стривожену увагу перехожих.
— То не вона? — зойкнула Вів’єн.
Робін теж побачила білу пляму, яка трапилася на очі Вів’єн, але то виявився голомозий юнак у футбольній формі.
— Чекай, — задихано сказала Робін, спиняючись. — Вів’єн, чекай! Нам краще розділитися, так ми покриємо більшу площу. Ти шукай там… — Робін показала у бік Дейві-Плейс —…а я продовжу тут. Якщо не знайдемо її, зустрінемося біля ятки за годину, добре?
— Але звідки ми знатимемо…
— Просто спитай у когось, котра година!
— Добре, — відповіла Вів’єн, хоч здавалося, що лишатися на самоті їй лячно, — мабуть, у цьому є сенс.
Побоюючись, що Вів’єн може передумати, якщо матиме час обміркувати цю ідею, Робін знову побігла. Глянувши через плече, вона з полегшенням побачила, що та завертає на Дейві-Плейс. Робін негайно чкурнула у провулок лівобіч і опинилася на широкій вулиці, над якою височів порослий травою пагорб, а на ньому стояв Норвічський замок, величезний, статний кам’яний куб із зубчатими стінами.
Робін притулилася до стіни крамниці й віддихалася. Її все ще трусило від дурниці, яку вона втнула, зреагувавши на своє справжнє ім’я. Чи добре вона це пояснила? Може, Вів’єн за шоком через зникнення Емілі забуде про цю обмовку? Дивлячись на статний замок, вона почула у голові голос Страйка:
«Ти скомпрометувала себе. Ти виставила себе справжню перед очі кожному, хто хоч щось запідозрить. Вибирайся. Ще одна помилка, і тобі глина».
«А це, — подумала провинна Робін, — Страйк ще не знає, що Лін заскочила її в лісі з ліхтариком. Вона легко могла уявити, як він це прокоментує.
«Якщо вона досі не заговорила, це не значить, що вона не заговорить потім. Досить, щоб кілька людей поділилися своїми підозрами».
Робін уявила, як зараз піде до телефонної будки — точно як батько Ніав Догерті багато років тому — і за рахунок абонента подзвонить в офіс сказати Пат, що їй час виходити. Думка про хрипкий голос Пат у слухавці, про те, що їй більше не доведеться вертатися на Чапмен-Фарм, про безпеку від натяків Тайо на «духовне єднання»… ця думка була неймовірно спокуслива.
Та проти всього цього була робота — досі не закінчена. Вона не дізналася про церкву нічого достатньо небезпечного, щоб можна було добитися зустрічі Вілла Еденсора з його рідними. Так, вона добула трохи компромату, як-от про зв’язок Джайлза Гармона з неповнолітньою — можливо — Лін, але Робін сильно сумнівалася, що її слово щось протиставить моці юристів УГЦ, тим паче що Лін, народжена й вихована в УГЦ, навряд чи дасть свідчення проти принципала церкви.
«Я мушу залишитися, — сказала вона Страйкові у себе в голові, — і знаю, що ти на моєму місці теж залишився б».
На мить чи дві Робін, виснажена, голодна, заплющила очі, і серед мішанки уривчастих думок, що металися в її голові, спливло: «…і є ще Раян».
Раян, про якого вона останнім часом думає значно менше, ніж про Страйка… але це, звісно, через її фокус на роботі… природна, невідворотна річ…
