«Я не бажав тобі смерті», — подумки відповів Страйк.
«Але тільки ти міг мене врятувати. І я тебе попереджала, Блуї».
«Не можна утримати людину, погрожуючи їй самогубством, якщо вона піде. Так не можна. Ти мала дітей. Ти мусила б жити хоча б заради них».
«А, ну добре. — Страйк уявив її холодну усмішку. — Сприймай це як хочеш. Я мертва. Не можу сперечатися».
«Не грай зі мною в цю гру. — Страйк гнівався так, ніби вона справді сиділа поруч із ним у цій тихій церкві. — Я віддав тобі все, що мав. Я терпів лайно, якого не потерплю більше ніколи в житті».
«А Робін свята, так? Яка нудьга, — криво усміхнулася Шарлотта. — Ти раніше любив труднощі».
«Вона свята не більше, ніж ти чи я. Просто вона хороша людина».
Він розгнівався ще більше, бо в повіки ударили сльози.
«Шарлотто, я хочу хоч колись побути з хорошою людиною. Я втомився від бруду, безладу, сцен. Я хочу іншого».
«Робін убила б себе заради тебе?»
«Та нізащо. Вона має здоровий глузд».
«Ми стільки мали, стільки було між нами… а ти шукаєш здорового глузду? Корморан, якого я знала, засміявся б на самій думці про здоровий глузд. Пам’ятаєш? «Сонце зайде на ніч і зійде вранці, а для нас, як померкне світило денне, ніч без краю спаде і сон довічний. Так цілуй же мене сто разів і двісті…»[6]».
«Я був малолітнім дурником, коли цитував це тобі. Я тепер інший. Але я досі волів би, щоб ти жила й була щаслива».
«Я ніколи не була щасливою, — відповіла Шарлотта, яка іноді була здатною на брутальну чесність, якщо не діяли інші засоби, а чергова жорстока сцена виснажувала її почуття. — Іноді мене щось розважало. Але щастя я не пізнала».
«Я знаю».
І він повторив слова доброзичливого чоловіка у велосипедних застібках.
«І все ж».
Страйк розплющив мокрі очі й побачив перед собою хрест над вівтарем. Він, може, і не вірив, але хрест мав для нього певне значення. Він означав Теда і Джоан, порядок і стабільність, і водночас — непізнаване, нерозгадуване, людську потребу знаходити сенс у хаосі, а також надію на щось за межами світу болю й ненастанних випробувань. Деякі таємниці вічні й недосяжні для людини, і у визнанні та прийнятті цього було певне полегшення.
Смерть, любов, безмірна складність людського єства: тільки дурень стверджуватиме, що пізнав їх.
Тож Страйк сидів у цій скромній старій церкві з круглою вежею, яка зблизька утратила всяку зловісність, і згадував юнака, який залишив Леду з її небезпечною наївністю й одразу знайшов Шарлотту з її так само небезпечною мудрованістю, і уперше за весь час ясно зрозумів, що більше не є людиною, яка тягнулися до тих двох жінок. Страйк простив юнакові, який гнався за руйнівною силою в надії приборкати її і таким чином виправити світ і зробити його зрозумілим та безпечним. Зрештою, він не так уже сильно відрізнявся від Люсі. Вони обоє прагнули переробити свої світи, нехай і по-різному. Якщо пощастить, він має перед собою ще половину земного шляху, і настав час відмовитися від речей, значно шкідливіших за цигарки і смажену картоплю, — час визнати, що треба шукати нового, відмінного від того, що його знайоме й що ранить.
Чоловік із лагідним обличчям повернувся. Крокуючи назад проходом між лавами, від сором’язливо спинився біля Страйка.
— Сподіваюся, ви знайшли те, що вам було потрібно.
— Знайшов, — відповів Страйк. — Дякую.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк не бачив потреби інформувати Робін про самогубство Шарлотти чи що він заїхав до церкви Святого Івана Хрестителя, тож із наступного листа вона дізналася лише про його розмову з Гітонами. Думка про те, що її партнер на шляху до узбережжя проїхав за якусь милю від Чапмен-Фарм, тільки поглибила самотність Робін. Їй теж згадалися двоє приморських містечок, де вони побували разом під час минулих розслідувань, а особливо — та вечеря у Вітстейблі: білі корали на коминкових полицях, сірі стіни, образ усміхненого Страйка навпроти у рамці вікна, за яким спадали сутінки, міняючи барву моря на індигову. На щастя, глибока втома переважила схильність Робін розмірковувати над навіяними цими спогадами почуттями.
Його звіт про розмову з Гітонами вона прочитала при світлі ліхтарика тричі, щоб точно все запам’ятати, а тоді порвала листа. Тепер іще сильніше затявшись дізнатися про смерть Дайю якомога більше, Робін вирішила знову спробувати потоваришувати з Емілі Пірбрайт, хоч це й буде непросто. Протягом кількох наступних днів у неї ніяк не виходило навіть наблизитися до неї, аж за тиждень після отримання листа від Страйка несподівано з’явилася така нагода.
