Робін почала завантажувати свою пралку. Навколо так стукотіло й гуділо, що тільки після гучного «агов!» просто у вухо вона зрозуміла, що Маріон щось намагається їй сказати.
— Привіт, — сказала Робін, а тобі побачила, що Маріон чорна від люті.
— І де тільки нахабство взялося! Ходить тут! Шкіриться!
— Перепрошую? — здивувалася Робін.
— Перепрошуй за свою брехню про Тата Джея!
— Я жодним словом…
— Розповідаєш, що він із тобою духовно поєднався!
— Я не…
— І ми всі знаємо, що ти брешеш! Ти не духовна дружина!
— Я ніколи не казала…
— І знаєш що? — спитала Маріон. — Утоплена пророчиця тобі покаже!
— Я не розумію, про що…
— Вона вже з’являлася, — заявила Маріон. — У лісі. Вона приходить, коли наближається її Маніфестація. Вона захистить Тата Джея.
Робін зрозуміла, що дивиться у справжнє обличчя фанатизму. Щось невблаганне і чужинне визирало з-під шкіри людини, що стояла перед нею, щось, із чим марно сперечатися. Тим не менше вона почула власний благальний голос: «Маріон!» — хоч гадки не мала, що скаже цій жінці. Вона не встигла знайти жодних слів, бо Маріон плюнула їй в обличчя.
Робін відчула, як слина вдарилася об шкіру просто під лівим оком, і щось у ній зламалося, луснула остання булька стриманості. «Вони всі подуріли. Курва, вони ненормальні». Робін грубо відштовхнула Маріон і попростувала до Вілла, який саме розвішував мокрі однострої і шкарпетки.
— Вілле, — голосно промовила вона, перекрикуючи гуркіт пралок. — Хочеш духовно поєднатися?
— Що?
— Хочеш духовно поєднатися? — повторила Робін, чітко вимовляючи кожне слово.
— О, — промовив Вілл. Здавалося, що Робін запропонувала йому чашку кави: він не дуже зацікавився пропозицією, але не показав і ніяковості чи подиву. Скільки ж разів він устиг побувати в кімнатах усамітнення за ці чотири роки? — Так, звісно.
Вони разом рушили до дверей. Робін кипіла гнівом на Маріон, на все це лицемірство та божевілля. Вона більше не могла прикидатися. Їй урвався терпець.
— А куди це ви? — підозріливо спитала старша жінка біля дверей.
— Духовно єднатися, — твердо відповіла Робін.
— Ой, — промовила жінка. Вона здавалася збентеженою та зляканою — мабуть, не знала, що важливіше: щоб Робін лишалася під наглядом чи щоб вона вчинила акт покори та слухняності, який мав показати справжню відданість УГЦ. — Я… добре…
Робін та Вілл разом пішли стежкою до подвір’я. Вони мовчали, Робін намагалася скласти план дій. Вона ледь помічала попереджувальне ряботиння тривоги за своїм гнівом і рішучим наміром в останні свої години на фермі щось таки витягнути з Вілла.
Коли підійшли до кімнати усамітнення, Робін відчинила скляні двері й відступила, пропускаючи Вілла першим. А тоді смикнула занавіску, запинаючи двері, так єдиним джерелом світла в кімнаті лишилася лампочка під стелею.
Вілл мовчки сів на ліжко і почав знімати шкарпетки та кросівки.
— Вілле, — сказала Робін, — в цьому немає потреби, я хотіла просто поговорити з тобою.
Він звів на неї очі.
— Це не дозволено. Ми або духовно єднаємося, або йдемо.
Він підвівся і стягнув кофту, відкривши блідий безволосий торс, на якому під різким світлом з-під стелі можна було перерахувати всі ребра. Коли Вілл відвернувся кинути одяг у куток, Робін побачила на його спині ті самі дивні відзнаки, що були на спині чорношкірої дівчини, яка недогледіла Бо, і той утік з дитячого гуртожитку: ніби хребет стерли до крові.
— Що з тобою сталося? — спитала Робін. — Що це в тебе на спині?
— Я був у ящику, — буркнув Вілл.
— За що?
Вілл проігнорував питання, натомість стягнувши штани разом із посірілими трусами. Тепер він стояв перед Робін зовсім голий. Його пеніс був млявий.
— Вілле, я хотіла лише…
— Роздягайся, — кинув Вілл і пішов в куток, де був приєднаний до крану шланг. Взявши з підлоги слизький шматок мила, він почав мити свої статеві органи.
— Те, що ти сказав Нолі тоді на кухні, — підвищила голос Робін, перекрикуючи стукіт води по дерев’яним мостинам, — змусило мене замис…
— Забудь про те! — кинув Вілл через плече. — Саме тому мене посадили у ящик. Дарма я це сказав. Якщо хочеш говорити на цю тему, я піду.
Він обтерся цвілим на вигляд рушником, сів на брудну постіль і почав мастурбувати, стараючись викликати ерекцію.
— Вілле, припини, — попросила Робін, відводячи очі. — Будь ласка, не роби цього.
Він припинив, але не через прохання Робін. Просто за дверима будиночка заревіла газонокосарка. Робін визирнула через просвіт у занавісках і побачила Амандіпа, який з похмурою рішучістю косив траву.
— Хто то? — спитав Вілл з-за спини Робін.
— Амандіп, — відповіла вона. — Косить траву.
— Це через те, що ти на Позначці три, — пояснив Вілл. — Він стежить, щоб ти не пішла звідси. Роздягайся. — Він повернувся до мастурбації. — Скидай одяг, бо чекають, що ми впораємося за двадцять хвилин.
— Прошу, припини це, — благально сказала Робін. — Будь ласка. Я хотіла лише поговорити.
— Роздягайся, — повторив він, затято смикаючи рукою.
— Вілле, ті твої слова…
— Забудь про ті слова, — огризнувся він; ерекція ніяк не з’являлася. — То все фальшиве «я», я такого насправді не думав!
— Тоді навіщо ти все те сказав?
