Стрімка могила полностью

Ідучи до гуртожитку, Робін відчувала чорний жах. Якщо протягом наступних трьох ночей члени церкви стоятимуть на чатах перед храмом, у неї немає жодних шансів непомітно покинути гуртожиток. Схопивши піжаму, Робін пішла до ванної, замкнулася в кабінці, де знайшла закривавлену Лін, і сіла на кришку унітазу, змагаючи бажання розридатися. Її жахала непевність того, що станеться далі.

Двері ванної за дверцятами кабінки прочинилися, почулися звуки — жінки чистили зуби, відкривали крани. Знаючи, що кабінка потрібна іншим, Робін підвелася, вийшла, пройшла до спального приміщення і почала переодягатися в піжаму.

— О Боже мій! Дивіться!

Кричали на іншому кінці спальні. Група жінок кинулася до вікна. Хтось ахав, інші притискали долоні до вуст.

— Що там? — і собі помчала до вікна Маріон Гакслі. — Це вона?

— Так… так… дивіться!

Робін скочила на ліжко, щоб визирнути над їхніми головами. Посеред поля, через яке Робін так часто ходила поночі, нерухомо стояла маленька осяйна фігурка у мокрій білій сукні. Ще кілька секунд вона яскраво сяяла, а тоді зникла.

Жінки біля вікна відвернулися, налякано і побожно перешіптуючись. Одні здавалися нажаханими, інші були ніби в екстазі. Маріон Гакслі рушила через спальню, усміхаючись, а тоді зі свого ліжка кинула на Робін погляд, повний зловтіхи і тріумфу.

Кань/Хлань

Попереду й позаду хлань у хлані.

У такій небезпеці слід найперше зупинитися й заждати,

Інакше впадеш у провалля хлані.

Так вчиняти не слід.

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

Якби Страйк знав, що сталося з його партнеркою за минулу добу, він би уже мчав до Норфолку. Проте перебуваючи у незнанні щодо перебігу подій на Чапмен-Фарм, він прокинувся у середу в радісному настрої, передчуваючи, як наступного вечора забере Робін із ферми: він уже попередив підрядників, що бере це завдання на себе. Ваги у ванній кімнаті повідомили неприємну новину про набрані два кілограми — звісно, через те, що він знову занадився до бургерів, смаженої картоплі та булок із шинкою. Тож Страйк поснідав кашею на воді, вирішивши повернутися до строгої дієти. За трапезою він зайшов на «Пінтерест» подивитися, чи не відповіло Місто Митарств на його питання про Дейрдре Догерті. На його розпач, усю сторінку було видалено. Усі гротескні малюнки, в тому числі і безока Дайю та білява жінка у п’ятикутному басейні, зникли, а він так і не дізнався, хто їх намалював — хоча й був певен, що видалення сторінки було спровоковане поставленим ним питанням, а отже, білявка у воді й справді була Дейрдре.

У ту саму мить, коли він буркнув «курва», задзвонив мобільний, і на екрані Страйк із острахом побачив номер Люсі.

— Що сталося? — спитав Страйк. Люсі не дзвонила б йому о шостій тридцять ранку з доброго дива.

— Ломако, вибач, що я так рано, — нерозбірливим від сліз голосом відповіла Люсі, — але щойно дзвонили сусіди Теда. Побачили, що в нього відчинені двері, зайшли до нього — а його немає, і де він — невідомо.

На Страйка ніби зійшов крижаний туман.

— Вони викликали поліцію, — провадила Люсі, — а я не знаю, що робити, чи зриватися туди, чи…

— Поки нікуди не їдь. Якщо за пару годин його не знайдуть — тоді вирушаємо.

— А ти зможеш вирватися?

— Звісно, — запевнив Страйк.

— Я почуваюся такою винною, — захлипала Люсі. — Ми ж знали, що він хворий…

— Якщо… тобто коли його знайдуть, — відповів Страйк, — обговоримо, як бути далі. Складемо план.

Він також почувався надзвичайно винним, уявляючи, як їхній розгублений дядько на світанку іде невідомо куди. Згадавши стару Тедову шхуну «Джованет» і море, що прийняло попіл тітки Джоан, Страйк щосили сподівався, що думка, ніби старий рушив туди — це просто його дурна фантазія.