Після вечері, на яку знову ж таки була гаряча вода з лимоном, усім членам церкви, яким виповнилося тринадцять, було наказано повернутися до гуртожитків і вбратися у покладений їм на ліжка одяг. То виявилися довгі білі ряси зі зношеної, запраної бавовняної тканини, яка колись, мабуть, була постіллю. Без звичних кофти та штанів Робін почувалася зовсім беззахисною. Передягнувшись у ряси, жінки притишено перемовлялися й чекали, коли їх покличуть до храму. Робін мовчала й жалкувала, що не може фізично викликати сюди близьких людей із зовнішнього світу. Коли сонце нарешті зайшло, в жіночому гуртожитку з’явилася Бекка Пірбрайт, теж у рясі — точніше, у розшитих бісером шовкових шатах, як у Мадзу.
— Усі роззуйтеся, — наказала Бекка жінкам. — Підете через подвір’я босі, як пішла у море Пророчиця, парами, мовчки. В храмі буде темно. Помічники проведуть вас на ваші місця.
Усі слухняно вишикувалися. Робін опинилася в парі з Пенні Браун, чиє колись кругле обличчя тепер було безщоким і тривожним. Вони пройшли через подвір’я під ясним зоряним небом, здригаючись у тонких рясах і без взуття, і парами вступили до храму, де й справді панувала цілковита темрява.
Робін відчула, як хтось узяв її під руку і провів, вочевидь, за п’ятикутну сцену, а тоді поставив на коліна на підлогу. Вона вже не знала, хто поруч із нею, тільки чула шурхіт та дихання, і так само не бачила, хто допомагає вірянам у темряві. Минуло ще трохи часу, і храмові двері з гуркотом зачинилися. А тоді у мороці почувся голос Джонатана Вейса.
— Всі разом: Lokah Samastah Sukhino Bhavantu… Lokah Samastah Sukhino Bhavantu…
Віряни підхопили мантру. У темряві гуркіт і ритм слів звучали ніби виразніше, але Робін, яка колись знаходила втіху у тому, що її голос розчинявся в інших, не відчула ні ейфорії, ні полегшення; страх так само горів у черевному сплетінні, ніби жаринка.
— …і досить, — наказав Вейс.
Знову запала тиша. А тоді — голос Вейса:
— Дайю, улюблена Пророчице, речнице правди, дарувальнице правосуддя, прийди до нас у святості. Благослови нас своєю присутністю. Освіти нам шлях, щоб ми ясно бачили дорогу до наступного світу.
Знову тиша. Ніхто навіть не ворушився. А тоді чітко й гучно пролунало хихотіння маленької дівчинки.
— Привіт, тату.
Робін, яка колінкувала із заплющеними очима, розліпила повіки. Тільки темрява: жодного сліду Дайю.
— Чи ти маніфестуєшся для нас, дитя моє? — промовив голос Вейса.
Знову пауза. А тоді:
— Тату, я боюся.
— Ти, дитя моє, боїшся? — спитав Вейс. — Ти? Найсміливіша, найкраща серед нас?
— Тату, сталося неправильне. Прийшли погані люди.
— Ми знаємо, що в світі існує зло, малече. Саме тому ми боремося.
— Всередині і ззовні, — промовив дитячий голосок. — Боріться всередині і ззовні.
— Дайю, що це означає?
— Тато розумний, він і сам знає.
Знову тиша.
— Дайю, ти говориш про злоякісний вплив усередині нашої церкви?
Відповіді не було.
— Дайю, допоможи мені. Що це означає — боротися всередині та ззовні?
Дитина почала розпачливо ридати, від храмових стін відлунювали її схлипування.
— Дайю! Дайю! Благословенна Дайю, не плач! — промовив Вейс зі знайомою сльозою в голосі. — Малече, я боротимуся заради тебе!
Ридання затихнули. Знову запанувала тиша.
— Прийди до нас, Дайю, — тепер уже благально промовив Вейс. — Покажи нам себе живу. Допоможи викорінити зло — всередині та ззовні.
Протягом кількох секунд не відбувалося нічого. А тоді перед Робін на висоті пари метрів від підлоги щось почало жевріти, і вона зрозуміла, що стоїть навколішки у першому ряду юрби, яка зібралася навколо п’ятикутного хрещального басейну, а той сочиться зеленкуватим світлом. Тоді сяюча вода піднялася вгору гладеньким прозорим дзвоном, всередині якого повільно оберталася безвольна постать безокої дитини в білій сукні.
Почулися крики; якась дівчина горлала:
— Ні, ні, ні!
Вода знову почала опадати, тягнучи за собою страшну фігуру, і за кілька секунд зеленкувата поверхня басейну розгладилася, освітлюючи знизу постаті Джонатана та Мадзу, які стояли на краю у своїх довгих білих шатах.
Тепер заговорила Мадзу.
— Я, що народила Утоплену пророчицю, поклала життя на вшанування її жертви. Коли вона покинула цей світ, щоби з’єднатися з Благословенним Божеством, вона лишила свої дари нам, обраним очолювати боротьбу зі злом на землі. Милістю моєї доньки я отримала дар божественного прозріння, і її Маніфестація укріплює мене у виконанні обов’язку. Серед нас є ті, кого Дайю випробує цієї ночі. Їм немає чого боятися, якщо їхні серця чисті, подібно до її серця… Я викликаю до басейну Ровену Елліс.
Серед людей на колінах почулися зойки та перешіптування. Робін наперед знала, що це станеться, та все ж ноги ледь тримали її, коли вона підвелася і пішла вперед.
— Ти вже входила у ці води, Ровено, — промовила Мадзу, дивлячись на неї згори вниз. — Сьогодні у цих святих водах ти зустрінешся з Дайю. Нехай вона благословить тебе.
