Стрімка могила полностью

— Добре, нам треба спробувати знайти Джо та Розу. Також я хочу дізнатися, чи справді Вейса не було тоді вранці на фермі, бо Керрі аж зі шкіри пнулася, так викручувалася, ти помітила?

— І як ми це дізнаємося, коли минуло стільки часу?

— Одному Богу відомо, але спробувати варто, — відповів Страйк.

Він без ентузіазму захрумтів яблуком. Робін саме доїла свій сендвіч, коли в неї задзвонив телефон.

— Привіт, — сказав Мерфі. — Як справи у Торнбері?

Страйк, який ніби впізнав голос Мерфі, прикинувся, що йому стала дуже цікава дорога за вікном.

— Добре, — відповіла Робін. — Тобто… цікаво.

— Якщо маєш час зайти до мене сьогодні, я тут дістав для тебе ще дещо цікаве.

— Що саме? — спитала Робін.

— Записи інтерв’ю з людьми, які звинуватили тебе в знущанні над дитиною.

— О Боже мій.

— Не треба казати, що я не мав права їх чути. Але дехто завинив мені послугу.

Думка про те, що вона знову мусить бачити людей із Чапмен-Фарм — нехай навіть тільки на відео — змусила Робін удруге за десять хвилин покритися сиротами.

— Добре, — відповіла вона, глянувши на годинник, — о котрій ти будеш вдома?

— Не раніше восьмої, багато справ набралося.

— Чудово, тоді й побачимося.

Вона поклала слухавку. Страйк, який із почутого зробив висновок, що за час розлуки стосунки Робін і Мерфі насправді не розпалися, спитав:

— Усе гаразд?

— Нормально, — відповіла Робін. — Раян дістав записи інтерв’ю з людьми, які звинуватили мене в знущанні над Джейкобом.

— А, — відповів Страйк, — ясно.

Його обурило не лише те, що Мерфі дістав відомості, до яких сам він доступу не має, а й те, що Мерфі здатен підтримати Робін і допомогти їй так, як він сам не може.

Робін тепер дивилася перед собою крізь лобове скло. Серце калатало: звинувачення у знущанні над дитиною, думки про яке вона постаралася відсунути подалі, нависнули над нею, затуливши серпневе сонце.

Страйк, який розумів, про що може думати Робін, сказав:

— Вони не зможуть нічого довести. Вони це облишать.

«Як ти можеш бути таким певним?» — подумала Робін, але, розуміючи, що не Страйк винен у цій халепі, просто відповіла:

— Сподіваюся.

— Є ще думки про Керрі Кертіс Вудз? — спитав Страйк, сподіваючись відволікти її.

— Гм, — озвалася Робін, примусивши себе зосередитись, — насправді є. Коли Керрі спитала, що сталося з Беккою, це було дивно. Інших дітей вона ніби і не пам’ятала.

Страйк, який у той момент не звернув на це уваги, відповів:

— Так, згоден, тепер і я помітив… нагадай, скільки років мала Бекка, коли Дайю втопилася?

— Одинадцять, — відповіла Робін. — Тобто вона не могла бути тоді в дитячому гуртожитку, вона була вже надто велика. Плюс оце: «Це був не жарт, не гра». Звернув увагу?

І знову вони замовкли, думаючи паралельні думки.

— Я думаю, Керрі знає чи вірить, що Дайю померла, — сказала Робін. — Не знаю… може, і справді сталася трагічна випадковість, і вона втонула?

— Два утоплення на одному місці? Відсутність тіла? Снодійне в напоях? Втеча через вікно?

Страйк затягнув пасок безпеки.

— Ні, — сказав він, — Дайю або вбили, або вона досі жива.

— І це дуже різні варіанти, — зауважила Робін.

— Знаю, але в обох випадках ми повинні вивести Утоплену пророчицю на чисту воду — даруй за каламбур.

До квартири Мерфі у Ванстеді Робін дісталася о десять по восьмій. Помешкання Мерфі, як і її власне, було дешеве, з однією спальнею і незручними сусідами — тільки його сусіди жили не над головою, а на поверх нижче. Сам будинок був старіший і менший, ніж у Робін, і ліфта не мав — тільки сходи.

Робін піднялася на знайомий другий поверх, несучи сумку з речами на завтра і пляшкою вина. Вона вирішила, що випити не завадить, зважаючи на те, що окрасою вечора мав стати перегляд відео, де її звинувачують у знущанні над дитиною. Вона дуже сподівалася, що запах каррі, який розливався сходами, іде з квартири Мерфі, бо після денних сендвічів і горішків страшенно зголодніла.

— Просто диво! — зітхнула вона, коли Мерфі відчинив двері, і Робін побачила на його столі коробочки з самовиносу.

— Я чи їжа? — спитав Мерфі, нахиляючись поцілувати її.

— Ти, бо купив їжу.