— Та вже було, — відповіла Керрі з мокрими щоками, тяжко дихаючи, але тепер ніби з тінню гніву.
— Містер Гітон каже, що після дізнання говорив із вами під будівлею суду.
— Я цього не пам’ятаю.
— Він пам’ятає. І особливо добре запам’ятав, що ви йому сказали: «Я могла це зупинити».
— Ніколи такого не казала.
— Тобто ви не визнаєте, що казали містерові Гітону: «Я могла це зупинити»?
— Відкидаю. Чи ні. Не зна… ну, може, я щось таке і сказала, що могла не пустити її на глибину, зупинити її. Я це мала на увазі.
— Тобто тепер ви згадали, що казали таке?
— Ні, але якби казала… то мала б на увазі щось таке.
— Це просто дуже дивна фраза, — сказав Страйк. — «Я могла це зупинити» замість, скажімо, «я могла її зупинити». Ви знали, що десь у той час, коли ви відвели Дайю на пляж, точилася боротьба за опіку над нею?
— Ні.
— Ви нічого не чули про те, що сім’я Ґрейвзів хотіла забрати Дайю до себе?
— Я чула… чула, що якісь люди хотіли забрати Дайю в мами.
— Це були Ґрейвзи, — відповів Страйк.
— А. Я думала, то соціальна служба, — відповіла Керрі й додала якось ошаліло: — Вони забагато влади мають.
— Чому ви так кажете?
— У мене подруга виховує приймаків. Із неї соціальні працівники всеньку душу виймають. Є такі, що їм би тільки владу показати.
— Ми можемо повернутися до ночі напередодні того, як ви з Дайю пішли купатися? — спитав Страйк.
— Я вам уже все сказала. Все сказала.
— Я чув, що ввечері ви дали дітям якісь особливі напої.
— Нічого я не давала! — аж почервоніла Керрі.
— Дівчата Пірбрайти кажуть інше.
— Вони помиляютьсі! Може, їм хтось інший щось давав, а вони наплутали. Я їм нічого такого не давала!
— Тобто ви не давали меншим дітям нічого, що допомогло б їм швидше заснути?
— Та ви що!
— Чи були у той час на фермі подібні препарати? Пігулки чи рідина?
— Ні, ніколи. Такі штуки були заборонені.
— Емілі казала, що їй той напій не сподобався, і вона його вилила, — сказала Робін. — І також казала, що коли всі поснули, вона бачила, як ви висадили Дайю з вікна гуртожитку.
— Не було такого. Не було ніколи. То брехня, — відповіла Керрі. — Я ніколи, ніколи не висаджувала її з вікна.
Здавалося, що це питання схвилювало її сильніше, ніж розмова про утоплення.
— Тобто Емілі це вигадала?
— Або їй наснилося. Їй же могло таке наснитися.
— Емілі також казала, що Дайю часто тікала і гуляла по фермі, — провадила Робін. — І розповідала, що займається магією зі старшими дітьми в лісі та в сараях.
— Я особисто не бачила, щоб вона тікала і гуляла.
— Також Емілі казала, що бачила у Дайю заборонену їжу та іграшки, яких не можна було мати іншим дітям. Це ви їх купували для неї?
— Та ні, ви що! Я не могла, навіть коли схотіла б. Нам не можна було мати гроші. Я не ходила по крамницях. І ніхто не ходив. Нам цього не можна було.
Після цих слів запала коротка мовчанка. Керрі дивилася, як Страйк дістає з кишені телефон. Вона то червоніла, то бліднула, а рука з малюнками хною гарячково смикала заручну каблучку та обручку на іншій руці.
Страйк навмисно лишив полароїди з оголеними підлітками у масках свиней у офісі. Після того, як Рейні кинув їх на підлогу, Страйк вирішив не давати ці оригінальні докази в руки розсердженим чи наляканим людям.
— Я хочу, щоб ви поглянули на ці фото, — сказав він Керрі. — Всього їх шість. Можете прогортати.
Він підвівся і подав телефон Керрі. Опустивши очі на фото, вона знову почала труситися.
— Нам відомо, що білявка — це ви, — сказав Страйк.
Керрі розтулила губи, але спершу не могла видати ані звука. А тоді прошепотіла:
— Це не я.
— Боюся, що не вірю вам, — відповів Страйк. — Гадаю, що це ви, а чоловік із татуюванням черепа — Джордан Рейні…
— То не він.
— А хто це в такому разі?
Виникла довга пауза. А тоді Керрі пошепки відповіла:
— Джо.
— Яке в нього прізвище?
— Не пам’ятаю.
— Джо ще був на фермі, коли ви її покинули?
Керрі кивнула.
— А хто оцей менший? — (Страйк питав про чоловіка, який на іншому фото проникав у білявку ззаду.)
— Пол, — прошепотіла Керрі.
— Пол Дрейпер?
Вона знову кивнула.
— А оця дівчина з довгим волоссям?
І знову тривала пауза.
— Роза.
— А прізвище?
— Не пам’ятаю.
— Що з нею сталося?
— Не знаю.
— А хто за камерою?
І знову Керрі розтулила губи і знову стулила.
— Хто за камерою? — повторив Страйк.
— Не знаю, — прошепотіла вона.
— Як ви можете цього не знати?
Керрі не відповіла.
— Це було покарання? — спитав Страйк. Керрі знову смикнула головою. — Це ствердна відповідь? Вас примусили це робити?
Вона кивнула.
— Керрі, — почала Робін, — людина за камерою теж була в масці, так?
Керрі підняла на неї очі. Здавалося, що вона раптом покинула власне тіло: Робін ще ніколи не бачила, щоб людина отак перетворилася ніби на сомнамбулу. Всі м’язи на її обличчі розслабилися, очі зробилися порожніми.
А тоді Керрі та Робін аж підскочили, бо із сумки біля ніг Керрі заграла музика.
