Пат взяла у Страйка банкноти, накинула плащ і вийшла. Робін викотила з-за комп’ютерного столу її стілець і сіла неподалік від Вілла та Цін. Страйк, розуміючи, що бовваніє над усіма, дістав з-за шафи один зі складаних пластикових стільців. Вілл сидів зігнувшись, обіймаючи доньку, шалено червоніючи і не піднімаючи очей. Цін, яка жувала печиво, здавалася найрозслабленішою людиною з усіх присутніх.
— Рада тебе знову бачити, Вілле, — сказала Робін. — Привіт, Цін, — додала вона з усмішкою.
— Ще! — зажадала дитина, простягнувши руки до печива у Пат на столі.
Робін дістала дві шоколадні палички і простягнула їй. Вілл так само сидів скручений, ніби йому було боляче, і обіймав Цін за поперек. Страйк, який не знав, що коли Вілл востаннє бачив Робін, він був голий і мастурбував (з її слів йому здалося, що вони обоє були вдягнені, коли Вілл зацідив їй кулаком в обличчя), вирішив, що Вілл так ніяковіє через те, що вдарив її.
— Як ви вибралися? — спитала Робін у Вілла, поки Цін радісно жувала печиво.
Вона не забула про те, що Вілл зробив їй в кімнаті усамітнення, але наразі це здавалося неважливим у порівнянні з дивовижним фактом його втечі з Чапмен-Фарм.
— Переліз паркан у сліпій зоні, — промимрив він. — Як ти.
— Вночі?
— Ні, бо треба було забрати Цін.
Він змусив себе підняти очі на Робін, але не витримав її погляду і говорив до ніжки столу Пат.
— Я повинен дізнатися, де Лін, — з відчаєм сказав він.
— Ми її шукаємо, — запевнила Робін.
— Чому?
— Тому що, — відповіла Робін, поки Страйк не бовкнув щось нетактовне про роль Лін у дискредитації церкви, — нам не байдуже. Я була поруч із нею, коли стався викидень, пам’ятаєш?
— А, так, — відповів Вілл. — Я забув… у церкви є центри у Бірмінґемі та Ґлазґо, ви ж знаєте, — додав він.
— Знаємо, — сказала Робін. — Але підозрюємо, що вона в клініці доктора Джова біля Лондона.
— А в нього є клініка? — наївно спитав Вілл. — Я думав, що він просто лікар церкви.
— Ні, в решті світу він теж лікар, — відповіла Робін.
— Лін його не любить. Навряд чи їй подобається у нього в клініці, — пробурмотів він.
Він підняв очі на Робін і знову втупився у підлогу.
— Вас найняв мій батько, так?
Робін і Страйк перезирнулися. Останній, радий, що Робін перейняла ініціативу, тільки знизав плечима.
— Так, — відповіла Робін.
— Не кажіть йому, що я пішов звідти, — із затятістю й відчаєм попросив Вілл, глянувши на Робін спідлоба. — Добре? Якщо скажете батькові, я піду просто зараз. Я сюди прийшов тільки тому, що мушу знайти Лін, а далі я до в’язниці.
— Чому ти зібрався до в’язниці? — спитала Робін.
— Через усе, що наробив. Не хочу про це говорити. Якщо з Лін та Цін все буде добре, я не проти, я на це заслужив. Але не смійте казати батькові! Коли мене арештують, він про все дізнається, але мене триматимуть під вартою, і можна буде з ним не говорити. Та й по мене все одно прийде Утоплена пророчиця, коли я все розкажу, і буде вже байдуже. Але Лін, мабуть, отримає якесь житло від держави, так? Адже вона з дитиною. Бо в мене грошей нема, — похнюплено додав він.
— Упевнена, що все якось складеться, — сказала Робін.
Скляні двері прочинилися, і ввійшла Пат з чотирма коробками піци.
— Швидко ви, — сказав Страйк.
— Туди іти два кроки, — відказала Пат, ставлячи коробки на стіл, — а ще я подзвонила онуці. У неї є одяг для твоєї дитинки, — сказала вона Віллові. — Її меншій щойно виповнилося три роки. Вона все принесе.
— Чекай, — аж забувся від подиву Страйк, — ти що…
— Так, я прабабця, — сухо відповіла Пат. — У нас в сім’ї народжують рано. Так найкраще, поки ще сили є.
Вона повісила плащ та сумку на гачки і пішла до кухоньки по тарілки. Маленька Цін, яка чудово проводила час, з цікавістю дивилася на коробки з піцою, від яких так смачно пахло, але губи Вілла безгучно заворушилися, і Робін впізнала слова мантри
— Мені треба переговорити з Робін, — сказав Страйк Віллові, сконфужений цим мовчазним співом. — Не проти трохи посидіти тут із Пат?
Вілл кивнув, не припиняючи ворушити губами. Страйк і Робін підвелися, і Страйк кивком показав партнерці, що найкраще буде поговорити на сходовому майданчику.
— Йому з дитиною краще лишитися тут, — сказав Страйк, причинивши по собі скляні двері. — Можуть зайняти мою квартиру, а я поставлю розкладачку в офісі. Думаю, заселять їх в найближчий готель не варто, бо це дуже близько до Руперт-Корт, і ще думаю, що йому потрібен хтось поруч, раптом почне марити Утопленою пророчицею.
— Добре, — тихо відповіла Робін, — але не кажи йому, що ми повинні все розповісти серу Коліну.
— Еденсор — клієнт. Ми повинні йому сказати.
— Та я розумію, — відповіла Робін, — а от Віллові цього знати не треба.
— А ти не думаєш, що як ми скажемо йому, що його батько вже знає про дитину, то…
— Мені не здається, що він боїться реакції батька на Цін. Як на мене, він більше переймається, що сер Колін не дасть йому сісти у в’язницю.
Страйк ошелешено подивився на неї.
