— Він явно відчуває провину за те, що робив там, а в’язниця — це ніби друга Чапмен-Фарм, розумієш? — спитала Робін. — Там не так страшно, як у зовнішньому світі.
— А що, власне, він там такого кримінального наробив? — спитав Страйк.
— Можливо, річ лише в тому, що він спав із неповнолітньою Лін, — із сумнівом відповіла Робін. — Але я боюся його розпитувати, тим паче у присутності Цін. Він може засмутитися чи втекти.
— Ти розумієш, що його втеча з ферми — це повністю твоя заслуга?
— Мені так не здається, — відповіла Робін. — Він зробив це через зникнення Лін. Коли я з’явилася, він уже сумнівався.
— Але саме ти підштовхнула його сумніви до краю. І, мабуть, він пішов досить рано, щоб його доньку не встигли там покалічити. Мені здається, що ти врятувала два життя.
Робін підняла на нього очі.
— Страйку, я розумію, чому ти це кажеш, але…
— Кажу, бо це правда. Така робота. Інша її сторона.
Але Робін його слова мало втішили. Несподіваної втечі Вілла Еденсора було недосить, щоб стерти з її уяви двох доньок Керрі, які оплакують маму.
Вони повернулися до офісу. Вілл та Цін саме ласували піцою. Вілл накинувся на їжу, ніби вовк, а Цін була просто в нірвані.
— То як ти це зробив, Вілле? — спитала Робін, знову сідаючи. — Як ти вибрався?
Вілл проковтнув великий шматок піци і відповів:
— Украв із кабінету Мадзу двадцять фунтів. Пішов до класу, коли там була Шона. Сказав їй, що Цін хоче бачити доктор Джов. Шона повірила. Побіг через поле. Переліз паркан у сліпій зоні, як ти. Спіймав попутку, водійка довезла мене до Норвіча.
Робін, яка чудово розуміла, наскільки складно було здійснити кожен з етапів цього плану, сказала:
— Це просто неймовірно. А тоді попутками доїхав до Лондона?
— Так, — відповів Вілл.
— Але яким чином ти знайшов наш офіс?
Не випускаючи з обіймів дитину на колінах, Вілл ногою підштовхнув до Робін свій пакет. Робін нахилилася і дістала з нього їхній пластиковий камінь.
— Ой, — сказала вона, — тобто це ти його забрав… але він був порожній. Там не було листів.
— Знаю, — відповів Вілл, жуючи піцу, — але я розібрався. Після отого… після кімнати усамітнення… — він знову втупився у підлогу, — я вночі вислизнув з гуртожитку і пішов дивитися, що там у лісі, бо Лін казала, що бачила тебе з ліхтариком, і я вирішив, що ти розслідувачка. Я знайшов камінь, зазирнув усередину, побачив на папері відтиски, бо ти писала на верхніх аркушах, і зрозумів, що все правильно, ти справді писала про події на Чапмен-Фарм. Коли ти пішла, Вів’єн усім розказувала, як у Норвічі ти відповіла на звертання «Робін», а Тайо казав, що за парканом у сліпій зоні на тебе чекав якийсь здоровило. Тож я поґуґлив слова «Робін» і «детектив» у бібліотеці в Норвічі… доїхав до Лондона… а тоді…
— Дідько лисий, — мовив Страйк, — нам казали, що ти розумний, але це вражає.
Вілл не глянув на Страйка і тільки насупився у відповідь на його слова. Робін вирішила, що він просто здогадався, що про інтелект свого сина детективам розповів сер Колін.
— Води, — сказала Пат, бо Цін запхала до рота забагато піци і вдавилася.
Робін підійшла до Пат біля раковини, щоб допомогти їй наповнити склянки.
— Можете зайняти увагу Цін, — пошепки спитала Робін в офісної менеджерки, ховаючи звук голосу за шумом води, — поки ми зі Страйком поговоримо з Віллом у кабінеті? Можливо, він не захоче відверто говорити при ній.
— Запросто, — відповіла Пат гарчанням, яке було в неї за шепіт. — Ще раз, як її звати?
— Цін.
— Це що ще за ім’я?
— Китайське.
— Гм… щоб ти знала, мою правнучку назвали Таніша. Це санскрит, — додала Пат, закотивши очі.
Коли вони з Робін принесли воду, Пат хрипко сказала:
— Цін, ану дивись, яка штука.
Вона дістала зі столу стосик яскраво-помаранчевих липких папірців.
— Дивись, вони отак відклеюються, — провадила Пат. — А отак клеються.
Зачарована дівчинка злізла з колін Вілла, але не хотіла відпускати його ногу. Робін бачила інших дітей на Чапмен-Фарм і пораділа, що хоч Цін знає, що їй безпечно з батьком.
— Якщо хочеш, можеш із ними погратися, — сказала Пат.
Дівчинка несміло почереберяла до Пат, яка простягнула їй папірці й почала шукати маркери. Страйк та Робін знову перезирнулися, і Страйк із піцою в руках підвівся.
— Вілле, не проти поки пройти туди? — спитав він.
Двері між кабінетом і приймальнею лишили відчиненими, щоб Цін бачила батька. Пластиковий стілець Страйк прихопив із собою.
Робін встигла забути, що в кабінеті на стіні висять фотографії, пов’язані зі справою УГЦ. Побачивши їх. Вілл уклякнув.
— Навіщо вам це все? — спитав він тоном обвинувачення і, на жах Робін, позадкував. — Це Утоплена пророчиця, — сказав він, показуючи на малюнки Міста Митарств, і тепер в його голосі забриніла паніка. — Але нащо ви її так намалювали?
— Ми її не малювали, — відказав Страйк, швидко підходячи закривати стулки дошки, але Вілл раптом промовив:
— А це Кевін!
— Так, — відповів Страйк. Передумавши закривати дошку, він відступив убік, щоб Вілл краще бачив. — Ти знав Кевіна?
— Зовсім недовго… він пішов, коли я тільки… а що?
