Стрімка могила полностью

Запала коротка пауза. Страйк вважав, що Робін не знає, якими проблемами його зв’язок із Біжу Воткінс загрожував агенції, і сподівався, що й не дізнається. Він гадки не мав, що учора ввечері Ільза по телефону виклала Робін історію в усіх подробицях. Їхня спільна подруга (яка розсердилася, коли дізналася, що Робін покинула Чапмен-Фарм, а їй ніхто не сказав) розповіла Робін усе, що знала із саги про Страйка та Біжу. Тож Робін непогано собі уявляла, чому Страйк так близько до серця приймає сексуальні стосунки підрядників з людьми, які можуть зробити їх жертвами пліток.

— До речі, — сказав Страйк, якому хотілося запропонувати іншу тему для розмови, — в Еденсора є ще один мотив і далі шукати компромат на церкву, навіть якщо він цього ще не розуміє.

— Який?

— Вночі його сторінку на «Вікіпедії» теж трохи покращили.

— От чорт, серйозно?

— Модус операнді той самий, що і з родиною Ґрейвзів. Батько-аб’юзер мучив Вілла, сім’я проблемна тощо.

— Може, Еденсор вирішить, що краще звернутися до адвокатів, ніж доручати нам повалити церкву.

— Може, — погодився Страйк, — але я маю контраргументи. — Які?

— Для початку спитаю, чи він хоче, щоб Вілл почав марити Утопленою пророчицею і вкоротив собі віку?

— Він може заперечити, що психотерапія тут буде ефективніша за спробу розкрити таємницю смерті Дайю. Власне, там же ніхто, крім нас, і не бачить жодних таємниць, так?

— Бо всі, крім нас, довбані ідіоти.

— Поліція, берегова охорона, свідки і коронер? Всі — довбані ідіоти? — розвеселилася Робін.

— Ти сама сказала, що УГЦ все сходить з рук, бо всі думають, що вони дивні, але безпечні. Дуже багато людей, навіть розумних… власне, в першу чергу розумні люди… вважають, що як дивак — то некривдний і безпечний. «Дивна людина, не можна, щоб мої упередження перешкоджали справедливій думці про неї». І виходить, що вони себе надто осмикують, а тоді маємо! Дитина зникає без сліду, історія всратися яка дивна, але всі затуляють очі рясами і містичною маячнею, ніхто не хоче здатися упередженим, і всі такі: «Ой, ну дивно йти купатися в Північному морі о п’ятій ранку, але для таких людей то, мабуть, норма. То вони святкують фазу місяця чи що».

На цю промову Робін не відповіла нічого, почасти тому, що не хотіла озвучувати свою чесну думку: що її партнер теж упереджений, тільки у протилежному напрямку: упереджений проти альтернативних стилів життя, бо значна частина його важкого і хаотичного дитинства минула у сквотах і комунах. Інша причина мовчання Робін полягала у тому, що вона помітила: щось не так. Мовчанка затягнулася на цілу хвилину, а тоді Страйк помітив, що вона раз у раз піднімає очі на дзеркало заднього огляду.

— Щось сталося?

— Я… це, мабуть, вже параноя.

— А в чім річ?

— Тільки не озирайся, — сказала Робін, — але за нами, здається, хвіст.

— Хто? — спитав Страйк, теж глянувши у дзеркало.

— Червоний «воксґолл корса» за «маздою»… але, може, то просто трапилися однакові машини.

— Про що ти?

— Коли ми виїжджали з гаража в Лондоні, за нами був червоний «корса». А оцей, — додала Робін, дивлячись у дзеркало, — вже кілька миль їде за нами через одну машину. Тобі номери видно?

— Ні, — відповів Страйк, вглядаючись у бічне дзеркало. За кермом був товстий чоловік у сонячних окулярах.

— Дивно.

— Що саме?

— Там є друга людина, доросла, але чомусь на задньому сидінні… спробуй пришвидшитись. Обжени отой «поло».

Робін так і зробила. Страйк спостерігав за «корсою» у бічному дзеркалі. Машина обігнала «мазду» і прилаштувалася за «поло».

— Може, просто збіг? — припустила Робін.

— Поживемо — побачимо, — відповів Страйк, не зводячи очей з автомобіля-переслідувача.

— Це вже таки параноя, — сказала Робін.

Вона звернула на А309, що вела в бік Темз-Діттона, але червоний «воксґолл корса» поїхав далі А307 і зник з очей.

— Не певен, — відповів Страйк, розглядаючи фото «корси», які непомітно зробив у бічному дзеркалі. — Можливо, вони просто хотіли переконатися, що ми їдемо до Еденсорів.

— І ми це підтвердили, коли звернули, — стривожено погодилася Робін. — Може, вони думають, що Вілл та Цін оселилися в сера Коліна?

— Цілком може бути, — сказав Страйк. — Треба попередити його, щоб остерігався цієї машини.

Будинок, в якому сер Колін та леді Еденсор виростили трьох синів, стояв на березі Темзи край приміського села. Фасад був оздоблений без претензій, та коли сер Колін повів детективів у задню частину будинку, стало зрозуміло, що особняк великий. Анфілада просторих кімнат зі зручними меблями закінчилася сучасною кухнею-їдальнею зі скляними стінами, за якими збігав до ріки газон на пологому схилі.