Страйку тим часом вистачало власних клопотів. У суботу вдень подзвонила Люсі й повідомила, що Тед, який так само гостював у неї, «щось зовсім дивний». Уражений провиною за те, що не навідувався до Теда вже два тижні, Страйк облишив стеження за чоловіком, якому вони дали прізвисько Гемпстед, і поїхав просто до Люсі у Бромлі, де виявилося, що Тед іще розгубленіший, ніж зазвичай. Люсі вже зареєструвала їхнього дядька на прийом до лікаря і пообіцяла повідомити Страйку новини, щойно вони будуть.
Більшу частину понеділка він присвятив стеженню за Коханчиком, ближче до надвечір’я передавши його Барклею, а сам о четвертій повернувся до офісу. Робін провела там цілий день, намагаючись сублімувати в роботу тривогу, яку вселяло в неї переміщення Вілла з безпечної гавані оселі Пат до будинку Прюденс увечері.
— Як на мене, Вілл та Флора могли б і по відеозв’язку поговорити, — зауважила вона до Страйка, коли він із кавою в руці приєднався до неї за партнерським столом.
— Так, але ж Прюденс терапевтка, так? Вона хоче, щоб зустріч проходила наживо.
Страйк придивився до Робін, яка здавалася і втомленою, і напруженою. Вирішивши, що так на неї діє непозбувний страх перед церквою, він сказав:
— Вони дурніші, ніж я думаю, якщо спробують причепити нам хвоста після того, що я сказав Вейсові у п’ятницю, але якщо помітимо когось, то просто зупинимося і підемо на них.
Страйк вирішив не казати, що коли (як він частково підозрював) Вейс бавиться в ігри розуму, а не намагається влаштувати приховане стеження, то після особистої розмови в «Олімпії»
очільник церкви може так само вдатися до обвинувачень у переслідуванні та погрозах.
— Боюся, що маю кепську новину, — сказала Робін. — Стовідсоткової певності немає, але цілком можливо, що Айзек Міллз мертвий. Дивися: знайшла це годину тому.
Вона передала через стіл роздруківку замітки з «Телеграфу» від січня 2011 року. Там йшлося про аварію, під час якої тридцятивосьмирічний Айзек Міллз влетів у вантажівку, котра, на відміну від нього, їхала по своїй смузі.
— Вік збігається, — сказала Робін, — а їзда по зустрічній смузі натякає на сп’яніння чи наркотичний чад.
— Чорт, — сказав Страйк.
— Я пошукаю ще, — провадила Робін, забираючи роздруківку, — бо це не єдиний Айзек Міллз, але страшенно підозрюю, що це наш хлоп. До речі, ти вже говорив із Девом про запрошення Розі Фернсбі на вечерю?
— Так, говорив, він обіцяв сьогодні зробити обліковку на тому «ґуру». Щодо Розі я тут ще таке подумав: якщо це справді її профіль, і вона справді останні кілька років подорожувала Індією, не дивно, що вона не має постійної бази в Англії. Подумав ще, що вона може дивитися за житлом матері, поки та в Канаді.
— Але на мої дзвінки там жодного разу не було відповіді. Щоразу вмикається автовідповідач.
— Нам все одно буде по дорозі, якщо вертатимемося зі Строберрі-Гілла через Річмонд. Просто постукаємо у двері на Седар-Террейс і подивимося, що буде.
У Страйка задзвонив мобільний. Він чекав, що то Люсі, але натомість побачив номер Мідж.
— Все гаразд?
— Ні, — відказала Мідж.
Із поганим передчуттям Страйк увімкнув гучний зв’язок і поклав мобільний на стіл між собою та Робін.
— Таша не винна, — з викликом почала Мідж, — чуєш? Останні два вечори їй не вдавалося підійти до флігеля, тож годину тому вона верталася з масажу й ризикнула.
— І її помітили? — різко спитав Страйк.
— Так, — відповіла Мідж. — Тип, який там працює, бачив, як вона стукала у вікно.
Очі Страйка та Робін зустрілися. Робін, злякавшись, що Страйк зараз почне горлати, зробила застережливу гримасу.
— Звісно, Таша негайно пішла, — провадила Мідж, — але погано інше…
— Тобто це було ще не погано? — зловісним тоном спитав Страйк.
— Слухай, Страйку, вона нам цим дуже допомогла, бо дізналася, що Лін там немає!
— Мідж, що ще сталося? — спитала Робін, не даючи Страйку дорікнути їй.
— Власне, вона поклала записку в кишеню свого халату, — записку для Лін про Вілла та Цін, — і… і тепер вона не може її знайти. Можливо, вона взяла не свій халат, коли йшла з масажного кабінету. А може, загубила її.
— Добре, — відповіла Робін, жестом кажучи Страйку, щоб притримав свій потік обвинувачень, — Мідж, якщо вона може прикинутися, що загубила обручку чи що…
— Вона вже пішла шукати записку до масажного кабінету, але спершу подзвонила мені, бо ясно, що…
— Ага, — втрутився Страйк, — ясно!
— Тримай нас у курсі, — сказала Робін. — Дзвони.
— Зроблю, — відповіла Мідж і поклала слухавку.
— Срака-мотика! — лайнувся Страйк, закипаючи. — Я що казав Таші? Не ризикувати! Бути суперобережною! А вона йде до сраного вікна серед білого дня…
— Так, — відповіла Робін, — я розумію.
— Не можна було посилати туди аматорку!
— Ми не мали вибору, — нагадала Робін. — Потрібна була людина, яку жодним чином не можна пов’язати з нами. Тепер лишається тільки сподіватися, що вона знайде записку.
Страйк підвівся і почав кружляти кабінетом.
— Якщо знайшли записку
