Стрімка могила полностью

— Ідея на позір гарна, — заявила Пат, уважно глянувши на Вілла, і всмак затягнулася сигаретою. — Якщо хочеш, щоб поліція тебе сприйняла серйозно, — провадила вона, випускаючи дим, який на мить затулив її обличчя сизою хмарою, — тобі потрібна підтримка.

— Отож, — кивнув Страйк. — Дякую вам, Пат.

— Містере Чонсі, сідайте, — сказала Робін, підводячись, бо в кімнаті не лишилося вільних стільців.

— Сиди-сиди, серденько, я до голубів піду, — відповів Денніс. Він налив собі кухлик чаю, вкинув три грудки цукру і вийшов.

— Спортивні голуби в нього, — пояснила Пат. — Тримає на задньому подвір’ї. Не згадуйте при ньому Ферґюса Маклеода, бо я вже місяць про нього слухаю з ранку до ночі.

— Хто такий Ферґюс Маклеод? — спитала Робін.

— Він змахлював, — раптом втрутився Вілл. — Використав мікрочіп. А птах навіть з його горища не вилітав. Денніс мені все про це розповів.

— Стало значно легше, коли він знайшов собі свіжі вуха, — закотила очі Пат.

У Страйка задзвонив мобільний: Мідж.

— Даруйте, — сказав він.

Щоб не розбудити Цін, яка міцно спала у візочку в коридорі, він вийшов через кухню до маленького заднього садка. Половину простору займали голуби, і крізь вікно вольєру було видно Денніса, який чистив клітки.

— Мідж?

— Лін у клініці, — збуджено повідомила Мідж. — Таша щойно дзвонила. Джова вчора ввечері не було, і вона пішла розвідувати, що в тому флігелі. Двері замкнені, жалюзі вічно опущені, але вона спробувала зазирнути в шпарину — і що, худа білява дівчина підняла жалюзі й глянула просто на неї. Таша каже, що вони буквально зіткнулися ніс до носа. Вона мало не сіла. Тоді, за словами Таші, дівчина побачила, що вона не з персоналу і з-за вікна промовила «допоможіть». Таша знаками порадила їй підняти вікно, але рама забита. Тоді Таша почула чиїсь кроки, але жестами пообіцяла Лін повернутися.

— Чудово, — відповів Страйк, чия голова швидко метикувала, поки очі спостерігали за Деннісом, який тримав у руці голуба і розмовляв із ним. — Добре, слухай: я хочу, щоб ти поїхала до Боремвуду. Заселися там в якийсь хостел чи що. Якщо сьогодні Таші вдасться підібратися до вікна Лін, хай покаже їй таку записку: «Вілл на волі, Цін із ним, вони в безпеці».

— Зроблю, — відповіла Мідж дуже потішеним тоном. — А може, я ще…

— Наразі просто лишайся неподалік від клініки на випадок, якщо вони спробують вночі перевезти Лін кудись. До спроб порятунку не вдавайся, а Таші скажи уникати зайвого ризику, добре?

— Добре, — відповіла Мідж.

— Якщо нам пощастить, — мовив Страйк, — ця новина нарешті закладе під Вілла Еденсора динамітну шашку, бо одному Богові відомо, як ще його зрушити.

— Ще півтори години ми його переконували, — розповідала Робін Мерфі пізніше у своїй квартирі. Він запрошував її в ресторан, але Робін страшенно втомилася і сказала, що краще поїсть удома, тож Мерфі привіз китайські коробочки. Локшини Робін не торкалася; її вона не хотіла їсти більше ніколи в житті.

— Ми ходили по колу, — провадила Робін, — а тоді втрутилася Пат. Вона сказала Віллу, що попервах Лін буде не в змозі самотужки піклуватися про Цін… якщо, звісно, нам взагалі вдасться її витягнути… і ще сказала, що Віллу краще не поспішати до в’язниці, а допомагати їй. Врешті про все домовилися: в понеділок увечері повеземо Вілла до Прюденс.

— Клас, — сказав Мерфі.

Він був неговіркий, відколи приїхав, а зараз навіть не усміхнувся. Робін була думала, що він теж утомився, але тепер відчула якусь стриманість.

— У тебе щось сталося?

— Та ні, — відповів Мерфі, — все гаразд.

Він поклав собі на тарілку ще трохи чоу-мейну, а тоді спитав:

— Чому ти не подзвонила мені вчора ввечері, коли до вас в офіс намагався вдертися тип у чорному?

— Ти був на роботі, — здивувалася Робін. — Що б ти зробив із тим?

— Ясно, — відповів Мерфі. — Тобто ти дзвониш мені лише тоді, коли я можу бути корисним?

Всередині у Робін піднялася знайома суміш ніяковості і ремства, яку вона так часто відчувала у шлюбі.

— Звісно, ні, — відповіла вона. — Але ми поміняли замки. Той тип не потрапив всередину. Мені нічого не загрожувало.

— Але ночувати ти лишилася там.

— Це була міра перестороги, — відповіла Робін.

Вона чудово розуміла, що непокоїть Мерфі: те саме, що непокоїло Метью і до їхнього одруження, і після.

— Раяне…

— Як це Страйк не зрозумів, що ти в офісі, коли повернувся з цього релігійного зібрання?

— Бо світло не горіло, — відповіла Робін.

— Тобто ти чула, як він піднімався до себе, але не вийшла і не спитала, що там Вейс? Чекала аж до ранку.

— Я не чула, як він піднімався, — чесно відповіла Робін. — З кабінету, де я була, цього не чути.

— І ти не написала йому повідомлення, що ночуватимеш в офісі?