Стрімка могила полностью

— Після смерті Дайю до Бірмінґема переводили Абіґейл Ґловер, але вона жодним словом не згадала про те, що там тримають дітей.

— Якщо сама Абіґейл ніколи не вагітніла, вона могла думати, що то діти людей, які жили в Бірмінґемському центрі. Судячи з усього, жінки тільки при надії дізнаються про це… ми просто повинні змусити поліцію туди приїхати, — сказала Робін, — і так, щоб церква на них не чекала.

— Згоден, — відповів Страйк, дістаючи записник. — Нахрін це, у нас є знайомства, досить гратися у довбану делікатність. Я пропоную залучити всіх: Вордла, Лейборна, Еквенсі… Мерфі, — після секундного вагання додав він, бо необхідність є необхідність, — і викласти все як є, бажано в присутності Вілла та Флори. Як гадаєш, вони заговорять?

— Щодо Флори після сьогоднішнього вечора я впевнена на дев’яносто відсотків. Вілл… як на мене, він налаштований говорити з поліцією не раніше, ніж Лін опиниться на волі.

— Може, від свисту куль над головою у нього в цій голові трохи прояснилося, — сказав Страйк. — Я завтра всіх обдзвоню… тобто сьогодні.

Страйк доїв самотню охололу скибку картоплі з дна просоченої жиром коробки. Робін знову задивилася на дошку на стіні. Її очі блукали від фотографії Дайю з обличчям кролички до намальованої Флорою Брюстер безокої дівчинки, від поліційних фото двадцятирічної Керрі Кертіс Вудз до портрету Дженніфер Вейс із завивкою з вісімдесятих, від полароїдів із людьми у свинячих масках до боязкого круглого обличчя Пола Дрейпера, і нарешті спинилися на зробленій рукою Страйка записці: БІГУН НА ПЛЯЖІ?

— Страйку, — мовила Робін, — що в біса відбувається?

— Відбувається достатньо, щоб повалити УГЦ, якщо нам пощастить, — відповів Страйк.

— Ні, я про події після того, як я вирвалася з ферми. Чому вони діють так обережно і їх так важко спіймати на гарячому, але водночас ми бачимо таку некомпетентність?

— Кажи, — мовив Страйк, бо Робін озвучувала питання, які він ставив сам собі.

— Та пара на червоній «корсі»: а вони справді за нами стежили? Якщо так, то вони геть не впоралися, а от «форд фокус»… розумію, я сама винна, що не помітила його раніше…

— Та ні, людина за кермом того авто діяла дуже вміло і, бляха, мало нас не вбила.

— Так, і той, хто намагався сюди проникнути зі зброєю, діяв зі знанням справи, та й убивця Кевіна Пірбрайта спрацював дуже чисто…

— А от наш зеленоокий друг тільки що таблички «Я за вами стежу» не тримав.

— І ще Рейні та Керрі, які злякалися так, що захотіли вкоротити собі віку, хоч навіть не бачили ту людину наживо… тобі не здається, що ми маємо справу з двома різними групами людей, з яких одна — то клоунада, а от друга справді небезпечна?

— Особисто я, — відповів Страйк, — вважаю, що ми маємо справу з людиною, яка не може дозволити собі перебірливість. І мусить обходитися тим, що є під рукою.

— Але це не схоже на Джонатана Вейса. Він має у своєму розпорядженні тисячі безперечно відданих людей, і що не кажи, а талант до управління кадрами у нього великий. Ніхто з високорівневих вірян не зрадив його.

— І це, — відповів Страйк, — і той факт, що він має можливість тримати нас під цілодобовим наглядом, не пославши одну людину двічі… А от той, хто за нами стежить, робить це як попало. У мене таке відчуття, що цей хтось робить це тільки тоді, коли має таку можливість. Знаєш, — додав Страйк, тягнучись по своє пиво, — Вейс навідріз заперечував, що стежить на нами, коли ми зустрілися в «Олімпії». Це, звісно, логічно, але все ж я допускаю мінімальний шанс того, що він сказав правду.

— А що, коли, — мовила Робін, розмірковуючи вголос, — хтось у церкві боїться, що ми дізнаємося про таке, про що не знає сам Вейс? І дуже розлютиться, коли дізнається?

Вони обоє глянули на дошку на стіні.

— Зважаючи на те, кому вони затикають роти, справа у цих полароїдах, — сказав Страйк, — бо, гадаю, ти помітила, що стріляти в нас почали не раніше, ніж ми наблизилися до Седар-Террейс і, як я сильно підозрюю, Розі Фернсбі. На Вілла стрільцю було начхати, бо інакше він спинив би нас раніше. Можливо, стрілець розраховує, що він мовчатиме, поки в них Лін, бо якщо він заговорить, поплатиться вона… вона для церкви такий собі козир у рукаві, так? У їхніх інтересах зберегти їй життя… Ні, — додав Страйк, знову тягнучись по записник і ручку, — я досі переконаний, що справжня небезпека загрожує Розі Фернсбі. Хтось має з’їздити на Седар-Террейс і попередити її, якщо вона справді там.

Він зробив відповідну помітку і знову відклав ручку. Робін здригнулася. Була майже четверта ранку, і хоч перезбуджений мозок спати не хотів, тіло було іншої думки. Вона надто уважно дивилася на фотографію Дайю на дошці і не помітила, як Страйк зняв куртку і простягнув їй.

— Ох… ти впевнений?

— На мені порівняно з тобою плюс тридцять кілограмів утеплення.

— Та не перебільшуй, — буркнула Робін. — Дякую.