Страйк, якому дуже кортіло почути нову інформацію, добуту Робін, з її мовчання виснував, що вона вважає недоречним згадувати те, що сталося в кабінеті Прюденс, у присутності Вілла. Той здавався виснаженим і збентеженим.
— Від Мідж щось було? — спитала Робін.
— Так, — відповів Страйк, — але нічого нового.
У Робін упало серце. Зі Страйкового тону було зрозуміло, що «нічого нового» означає «нічого доброго», але з поваги до почуттів Вілла вона утрималася від подальших розпитувань.
Вони виїхали на Твікнемський міст із його бронзовими ліхтарями та балюстрадами. Внизу виблискувала сіро-золотава Темза, і Страйк опустив вікно, щоб покурити. В процесі він глянув на бічне дзеркало. Слідом за ними їхав синій «форд фокус». Кілька секунд Страйк придивлявся до нього, а тоді сказав:
— Там…
— Машина з фальшивими номерами, яка їде за нами, — кивнула Робін. — Знаю.
Вона сама щойно помітила «форд». Номери були фальшиві й незаконні, але такі запросто можна купити в інтернеті. Відколи вони заїхали до Річмонда, переслідувач стабільно підтискав їх.
— Чорт, — сказала Робін, — я, здається, бачила його. Коли їхали до Прюденс, але тоді він тримався віддаля. Чорт, — додала вона, вдивившись у дзеркало заднього огляду, — водій у…
— У балаклаві, так, — відказав Страйк. — Але сумніваюся, що це Франки.
Обоє згадали агресивну заяву Страйка, що, мовляв, як хтось їхатиме слідом — вони вийдуть і поговорять. Спостерігаючи за «хвостом», обоє розуміли, що це буде максимально нерозумний вчинок.
— Вілле, — попросила Робін, — будь ласка, пригнися, так, сховайся. І тримайся… ти теж, — сказала вона Страйкові.
Не подаючи сигналу, Робін пришвидшилася і різко забрала праворуч. Водія «форда» це захопило зненацька, він вильнув на середину дороги, мало не в’їхавши у зустрічну смугу, а Робін помчала геть спершу через парковку, а тоді вулицею з житловими будинками.
— Ти звідки, бляха, знала, що з іншого боку стоянки є виїзд? — спитав Страйк, який тримався якомога міцніше. Робін сильно перевищувала швидкість.
— Я тут не вперше, — відповіла Робін, яка (знову без сигналу) звернула на ширшу вулицю. — Стежила за отим невірним бухгалтером. Де він?
— Наздоганяє, — відповів Страйк. — Щойно зачепив дві машини на парковці.
Робін втиснула педаль у підлогу. Двом пішоходам, які йшли через дорогу, довелося вискакувати в неї з-під коліс.
— Чорт, — закричала вона знову, бо стало зрозуміло, що зараз доведеться повернутися на А316 і поїхати назад.
— Та начхати, просто не спиняйся…
Робін заклала поворот на такій швидкості, що мало не зачепила розділювальний паркан.
— Вілле, — нагадала вона, — заради Бога, ховайся, я…
Заднє та лобове скло пішли міріадами тріщинок. Куля пролетіла так близько до голови Страйка, що він відчув її жар. Маючи перед очима білий екран замість скла, Робін кермувала наосліп.
— Вибий скло! — гукнула вона до Страйка, який скинув ремінь безпеки і виконав прохання. Знову гучний «бах»: куля вдарила по багажнику. Страйк вибивав розбите лобове скло, щоб Робін бачила дорогу, на них обох сипалися друзки.
Третій постріл: цього разу мимо.
— Тримайтеся! — знову попередила Робін, огинаючи розворот і ледь вписуючись на іншу смугу, так що Страйк гепнувся щокою об ціле бічне скло.
— Вибач, вибач…
— Та похрін, ЖЕНИ!
Проліт кулі наповнив думки Страйка розжареною білою панікою, його захопила ірраціональна переконаність, що машина ось-ось вибухне. Розвернувшись на сидінні, він побачив, як «форд» із розгону влетів у бар’єр.
— Приїхав… ні… чорт!..
Аварія не зупинила «форд». Він уже задкував, намагаючись розвернутися.
— Жени! ЖЕНИ!
Робін втиснула газ у підлогу, і з іншого боку дороги блимнув блакитний спалах.
— Де «форд»? Де він? Де?
— Не бачу…
— Хріна ви там забули?! — закричала Робін на поліційну машину, яка проїжджала повз, рухаючись у протилежному напрямку. — Тримайтеся!..
Вона заклала різкий поворот ліворуч на іншу, вужчу вулицю.
— Ісусе Христе, — видихнув Страйк, який знову гепнувся щокою об скло і не міг повірити, що вона взагалі зуміла сюди завернути.
— І знову! — крикнула Робін. «БМВ» трохи гойднулося, коли вона завернула праворуч.
— Хвоста нема, — сказав Страйк, дивлячись у бічне дзеркало й витираючи кров з обличчя. — Сповільнюйся… ти відірвалася… ох, трясця.
Робін знизила швидкість. Вона завернула за інший ріг, заїхала на стоянку і тут загальмувала. Руки так вчепилися в кермо, що довелося докласти свідомого зусилля, щоб їх розтиснути. Вдалині лунали сирени.
— Вілле, ти живий? — спитав Страйк, оглядаючись на молодика, який лежав у темному просторі для ніг біля заднього сидіння, весь засипаний склом.
— Так, — мляво відповів Вілл.
Темною вулицею повз них пройшла парубоча компанія.
— Любонько, та в тебе тріщина на лобовому склі, — повідомив один із них, а решта від душі розреготалася.
— А ти як? — спитав Страйк у Робін.
— Краще, ніж ти, — відповіла вона, дивлячись на поріз у нього на обличчі.
— Це скло, а не куля, — відповів Страйк, дістаючи мобільний і набираючи 999.
— Думаєш, його взяли? — спитала Робін, оглядаючись за плече туди, звідки лунали сирени.
— Скоро дізнаємося. Поліція, — сказав Страйк оператору.
