— Вона хотіла зустрітися одразу після смерті Шарлотти, але я тоді не міг, — сказав Страйк. — Потім вона зачинила крамницю і на місяць виїхала за кордон із дітьми.
— Я тобі дуже співчуваю, Корморане, — тихо мовила Робін.
— А, так, — відповів Страйк, повівши плечем. — Думаю, вона отримала від мене, що хотіла.
— А що це було?
— Не знаю, — відповів Страйк, розглядаючи свій вейп. — Певність, що цьому ніхто не міг завадити? Крім мене, — додав він. — Я міг.
Робін стало його страшенно шкода, і це почуття, мабуть, проступило в неї на обличчі, бо він підняв на неї очі, а тоді мовив:
— Я б учинив так само.
— Ясно, — сказала Робін, не знаючи, що ще тут сказати.
— Вона дзвонила сюди, — провадив Страйк, знову втупивши погляд у вейп, який усе крутив у руках. — Тричі. Тієї ночі, коли зробила це. Я знав, що це вона, і не відповів. Потім прослухав повідомлення і видалив.
— Але ти не міг знати…
— Насправді міг, — спокійно відповів Страйк, далі крутячи вейп у руках, — бо коли ми познайомилися, вона вже була суїцидниця. Вже зробила кілька спроб.
Про це Робін знала з розмов із Ільзою, яка презирливо поділила численні Шарлоттині спроби вкоротити собі віку на дві категорії: вчинені задля маніпуляції та справжні. Однак Робін більше не могла некритично приймати думку Ільзи. Останній Шарлот-тин замах на власне життя виявився не порожнім жестом. Вона справді не хотіла більше жити — якщо тільки Страйк не візьме слухавку. Самогубство Керрі Кертіс Вудз, хоч Робін і знала, що та була спільницею дітовбивства, стало для неї раною, шрам від якої лишиться назавжди. Вона не уявляла, як це — знати, що ти міг би зупинити самогубство людини, яку кохав шістнадцять років.
— Корморане, я тобі дуже співчуваю, — повторила вона.
— Краще співчувай Амелії та її дітям, — відказав він. — Для мене це скінчено. Немає нічого мертвішого за мертве кохання.
Протягом шести років Робін мріяла дізнатися, що саме Страйк відчував до Шарлотти Кемпбелл, — жінки, від якої він пішов того самого дня, коли Робін прийшла до агенції як тимчасова секретарка. Шарлотта була найгрізнішою жінкою, яка стрічалася їй у житті: прекрасна, чарівна, а ще — Робін бачила докази цього — підступна та інколи дуже жорстока. Робін відчувала провину за своє кропітке збирання крихт будь-якої інформації про стосунки Страйка та Шарлотта, які іноді ронила Ільза. Здавалося, що, слухаючи та запам’ятовуючи, вона зраджує Страйка. Він завжди дуже ретельно охороняв ці стосунки, навіть коли деякі інші бар’єри впали і Страйк відверто назвав Робін своїм найкращим другом.
А Страйк тим часом розумів, що порушує клятву, яку приніс шість років тому, коли, не оговтавшись від розставання з жінкою, яку ще кохав, звернув увагу на привабливість нової секретарки майже водночас із тим, як помітив заручну каблучку в неї на пальці. Тоді він вирішив, що не піддасться спокусі легкого зближення з жінкою, з якою залюбки мав би роман, якби не та каблучка. Навіть коли його кохання до Шарлотти змаліло та збігло, лишивши по собі примарну оболонку жалості та роздратування, Страйк не зраджував цій стриманості, бо мимоволі його почуття до Робін ставали глибшими і складнішими, а тепер вона ще й не мала обручки на пальці, і він боявся зруйнувати найважливішу дружбу в своєму житті і розвалити бізнес, заради якого вони обоє принесли стільки жертв.
Але сьогодні, коли Шарлотти вже не було серед живих, а на Робін, можливо, чекала нова заручна каблучка, Страйкові було що сказати. Можливо, це просто фантазія чоловіка середніх літ — думати, ніби щось можна змінити — але бувають миті, коли потрібно взяти власну долю в свої руки. Тож він затягнувся нікотином, а тоді почав:
— Минулого року Шарлотта вмовляла мене знову почати стосунки. Я сказав, що жодна сила в світі не змусить мене виховувати дітей Яґо Росса. Це сталося після того, як ми — наша агенція — дізналися, що Яґо піднімає руку на старших доньок. Вона на це заявила, щоб я не хвилювався: в них буде спільна опіка. Іншими словам, вона рада була віддати йому дітей, якщо б я повернувся.
Я щойно передав їй докази, які допомогли б їй добитися безпеки для цих дітей через суд, а вона заявила, що віддасть їх тому покидьку і чекала, що я відповім: «О, супер. В сраку тих дітей. Пішли вип’ємо».
Страйк видихнув нікотинову пару. Робін тільки тепер зрозуміла, що затримала дихання.
— Кохання — це завжди трохи самообман, правда ж? — сказав Страйк, дивлячись, як дим піднімається до стелі. — Заповнюєш лакуни власними фантазіями. Малюєш людиною такою, якою хочеш її бачити. Але я детектив… хріновий, власне, детектив. Якби я тримався за факти… якби зробив це у перші двадцять чотири години нашого знайомства… я б пішов геть і навіть не оглядався.
— Тобі було дев’ятнадцять років, — нагадала Робін. — Стільки ж, скільки Віллу, коли він вперше почув промови Джонатана Вейса.
— Ха! Хочеш сказати, що я теж був у секті?
