Стрімка могила полностью

Другий чоловік у групі роздавав вказівки. На відміну від трьох своїх супутників, він мав зайву вагу, а негусте волосся було підстрижене нижче вух. Він показав у кінець вулиці, і двоє дівчат покірно пішли туди, а Вілл лишився стояти. Щось у тому, як він тримався, нагадало Робін про віслючка, який звик до знущань і вже не має сили відбиватися.

Чоловік розвернувся до Вілла і почав читати йому нотацію, яку той слухав, не дивлячись в очі і тільки механічно киваючи. Робін дуже кортіло підійти ближче й почути, про що мова, але вона не хотіла, щоб котрийсь із них її запам’ятав. Нотація тривала, коли з крамниці вийшов Франк-Один, і Робін довелося піти за ним.

«Герб Вестмінстера», у якому Страйк домовився зустрітися з журналістом Ферґюсом Робертсоном, знаходився близько до Вестмінстерського абатства і будівлі Парламенту. Крокуючи до пабу, Страйк відчував імпульси болю в куксі. Колись він пошкодив підколінне сухожилля, але в останні кілька місяців воно не турбувало, — переважно через те, що не мало носити зайву вагу. Він чудово знав, чим спричинений цей рецидив: бо довелося тримати Біжу Воткінс, яка висловила голосне п’яне бажання мати секс біля стіни у спальні, щойно вони зайшли до її квартири в суботу.

Біль у нозі змусив згадати той вечір. Страйк вважав дві з половиною години дурних теревенів вартими десяти хвилин вельми прагматичного сексу, який стався після них. На вигляд вона була краща, ніж на дотик — у спальні виявилося, що ті розкішні цицьки несправжні — але серед плюсів неприємного враження був такий, що він не відчував жодної провини через те, що залишив без відповіді вже аж три пересипаних емодзі повідомлення від неї. Дейв Полворт, його найдавніший друг, сказав би, що вони з Біжу квити, і Страйк був схильний із ним погодитися.

Ввійшовши до «Герба Вестмінстера», Страйк помітив у кутку Ферґюса Робертсона, якого загуглив напередодні: той сидів за столиком для двох і клацав клавішами ноутбука. Невисокий, опецькуватий і майже цілковито лисий чоловік, від лискучого черепа якого відбивалося світло лампи над столом, скинув піджак і, працюючи, енергійно жував гумку. Страйк узяв напій, звернув увагу на помічника одного з міністрів за стійкою, а тоді рушив до Робертсона, який все клацав, аж поки Страйк підійшов.

— А, — промовив журналіст, звівши очі. — Славетний детектив.

— Безстрашний репортер, — озвався Страйк, сідаючи.

Вони потиснули руки над столом. Уважні блакитні очі Робертсона вивчали Страйка. Від нього віяло грубуватим гумором. Поруч із ноутбуком лежала пачка жувальної гумки «Нікорет».

— Чув, ти приятелюєш з Домініком Келпеппером, — сказав Робертсон, маючи на увазі журналіста, якого Страйк не терпів.

— Знаю такого. Той ще чмошник.

Робертсон засміявся.

— Чув, ти трахнув його кузину.

— Такого не пригадую, — збрехав Страйк.

— Що скажеш про Брекзит?

— Не маю думки, — відповів Страйк.

— Шкода, — сказав Робертсон. — Ще триста слів треба набрати. Він закрив ноутбук.

— Тож тепер ти взявся за УГЦ? — Робертсон відкинувся на стільці, так само жуючи гумку, і сплів короткі пальці на великому пивному череві. — То я матиму ексклюзивні права на статтю, якщо ти знайдеш труп у церкві під мостинами?

— Цього я гарантувати не можу, — відповів Страйк.

— Тоді який мій зиск?

— Зробиш добру справу, — відповів Страйк.

— Я схожий на бойскаута?

— Якщо я дізнаюся щось сенсаційне, що не скомпрометує мого клієнта, — мовив Страйк, який готувався до цієї розмови, — воно твоє.

— Ловлю на слові, — відповів Робертсон, розплів пальці, дістав і вкинув до рота ще подушечку нікотинової гумки, а тоді сьорбнув пива.

— Тобто ти про них писати не боїшся? — спитав Страйк.

— Не побоюся, якщо добудеш мені солідну інформацію. То купка покидьків. Я їх залюбки порву на клоччя.

— Наскільки я зрозумів, вони попсували тобі життя?

— Я мало не лишився без роботи через ту статтю, — відповів Робертсон. — Адвокати вчепилися в сраку, редакція обісралася, колишній жінці почали дзвонити аноніми…

— Справді?

— А ти думав! І ти б бачив, що ті чорти зробили з моєю сторінкою на Вікіпедії.

— У тебе є сторінка на Вікіпедії? — здивувався Страйк.

— Не було, поки не зчепився з УГЦ, але щойно вийшов матеріал, вони мені її зробили. «Ганебний журналіст Ферґюс Робертсон». «Скандальний алкоголік Ферґюс Робертсон». «Сімейний аб’юзер Ф…» Я своєї колишньої пальцем не торкався, — додав Робертсон, ніби захищаючись. — Тож так: якщо ти добудеш докази, то я опублікую матеріал і змушу їх пошкодувати про день, коли вони вирішили мене переслідувати.

Страйк дістав записник та ручку.

— Чому ти взагалі ними зацікавився?

— Копав інформацію про багатіїв та зірок, які увірували.

— І що їм там було треба?